Тег AREA, атрибут coords


Сайт Л і с к и               Головна      Про сайт     Архів новин     Флора/Монітор     Вебкамера 


  До змісту

Уривки з книги про історію ДВРЗ. Частина 5

Середа, 15.12.2021 18:03    Джерела: текст - із книги М.С. Павлюка "Мій завод – моя гордість"; фото - надіслані читачами, отримані з архівів, періодичних видань та інших відкритих джерел

Попередня частина (4)

Наступна частина (6)  
Развеять над страною мразь

   736 днів і ночей Дарниця була під окупацією фашистів. 736 днів і ночей Дарниця вела боротьбу, наближаючи перемогу над супостатом. Вже в перші дні фашисти по Бориспільському шляху ведуть радянських солдат, що потрапили в полон. Для них уготовано перший за колючим дротом Дарницький концтабір військовополонених. Це було перше гетто смерті на території України - фільтраційний табір, через який пройшло 300 тисяч солдат і офіцерів Червоної Армії.

   Табір складався з двох частин, до весни 1943 року мав номер 339 і знаходився за коліями лінії Дарниця – Полтава у лісі та на військових складах, поблизу м’ясокомбінату. Розташований у формі прямокутника 1,5 на 1,0 км. Обнесений забором з колючого дроту та сторожовими вишками. По всьому периметру були розміщені службові собаки. Всередині також були сектори, розділені дротом.

   Через тиждень стало зрозуміло, чому німецька авіація обходила стороною завод. Вони йому надавали важливе значення: на великій території можна було ремонтувати, і використовувати цехи не тільки для вагонів, а й для військової техніки, яка була пошкоджена на фронті. Було завезено нове німецьке обладнання для ремонтних робіт вагонів і танків, артилерійського обладнання. Станки були встановлені на місці демонтованих при евакуації заводу.

   В селищі залишилося мало працездатного населення, тому робочу силу брали з Дарницького концтабору. На території заводу облаштували два барака для полонених. Директор заводу німець Кольбе і його оточення відбирали з полонених у першу чергу залізничників, медичних працівників, токарів і слюсарів. Табір був огороджений колючим дротом і став філією Дарницького табору. Харчували полонених дуже погано, тому багато їх помирало. Ховали в ями тут же, поблизу бараків на території заводу.

Парасковія Семенівна Калганова (мати Олександра Калганова) та Леонід Миколайович Воробйов. Місцевість ДВРЗ, 1966 рік    Вже в листопаді на заводі почала діяти підпільна група, яка розрослася до 26 чоловік. Це були комсомольці і актив Дарницького району. Але після арештів керівників молодь не знала, яким шляхом їм діяти. Загальне керівництво після арештів тих, хто мав очолити боротьбу з фашистами, взяв на себе машиніст паровозного депо Дарниця – Афанасій Микитович Тимощук, як секретар підпільного райкому партії, об’єднавши всі групи району для боротьби з ворогом. У вагонному депо підпілля очолив В.Д Казько.
   Через Якова Кузнеца та В.Д.Казька Леонід Миколайович Воробйов створює підпільну групу, яка протягом 14 місяців активно діяла під керівництвом Я. Кузнеца, який для заводського підпілля роздобув приймач, тож підпільники щодня знали, що діється на фронтах, і всю правду доносили до мешканців Дарниці та заводу.
   Із січня 1942 року організовано підпільну партійну організацію на Дарницькому вагоноремонтному заводі. Це була найбільша в Києві підпільна організація, вона була і самою дійовою.
   Її очолив командир Червоної Армії Леонід Миколайович Воробйов. Сам він був з Костроми, але довгий час жив у Прилуках у тітки, після школи навчався в Саратові в університеті на промислово–економічному факультеті, добре знав німецьку мову. В київському оточенні потрапив у полон, був у таборі під Білою Церквою, вдалося втекти.
   Під час облави в Києві він потрапив на біржу праці. Знання німецької та вища освіта за профілем привели його на ДВРЗ. Він стає перекладачем у самого директора заводу Кольбе. На заводі Л.Воробйов знайшов однодумців при створенні підпільної організації у складі З.Б.Оржеховського, С.В. Сорочинського, полковника КОВО Д.С.Вилісова, військових лікарів В.П.Трифонова, А.Г.Калганова, К.В.Соколова, головного бухгалтера П.В.Левкова, майстра цеху Івана Бородая, техніка І.Ф.Кочерги, учителя П.А.Касьяна, І.М. Купинського – це було ядро групи.

Наталія Павлівна Молчанова (Гриньова)    До кінця 1942 року організація виросла з 26 чоловік до 39 активних членів та 22 робочих і службовців мешканців Дарниці. Підпільна організація була побудована за виробничим принципом і мала свої групи у вагонному і інструментальному цехах, технічному відділі, серед дворових робітників і охорони заводу, в конторі і поліклініці заводу. Лікарі відправили до партизанського загону більше 100 кг різних медикаментів, медичних інструментів, 25 кг гіпсу. Більше 250 чоловік з числа військовополонених та робітників заводу було переправлено до партизанського загону «За Родину!»
   Велику роботу проводили мешканці Дарниці, які працювали на заводі. О.І. Козка, Наталія Павлівна Молчанова (Гриньова), Галина Хомівна Білойван, Г.Ф.Грибова мали конспіративні квартири для зустрічей зі зв’язковими та проводили роз’яснення сусідам про події на фронтах. Вели велику роботу з розповсюдження листівок В.Г.Науменко, В.А.Сорочинська, В.К. Калініченко.

   Але необхідно написати ще про двох дівчат, які були самими активними підпільницями на заводі. Це Антоніна Еленцова та Галина Білойван, довоєнні долі яких були схожі, однак перша загинула у стінах гестапо, інша прожила ще довге щасливе життя.
   Тосі батько був машиністом паровоза в депо Дарниця, вчилася в школі № 11, була піонервожатою, закінчила Ленінградський педінститут, стала вчителем, знання німецької допомогло стати телефоністкою на заводі та чути всі переговори німців, передаючи відомості Л.М. Воробйову. Та невдовзі її перевели на посаду обліковця вагонів, де вона вийшла на групу підпільників Дарниці з Рембази №7. Особливо радували дарничан Тосіни листівки до Нового року «1943» з картою розгрому німців. Для дітей - Дід Мороз виймав з мішка солдатиків з червоними зірками, «Ми ідемо». Під час переправи до партизан під Носівкою потрапила до рук німців, за два місяця до визволення Дарниці Тося загинула від катувань.

Галина Білойван    …Галя, Галка - перша дівчина серед дарничан підкоряла небо в ТСОАВІАХІМі. Зустріч з Чкаловим, його виступ запам’ятала на все життя, бо це був виступ-пророцтво для майбутніх перемог. Війна застала її комсоргом в СШ №11, що знаходилася в лісі селища ДВРЗ, а перед цим вона була вожатою в середній школі №127, бо після народження сина Валерія, якого назвала на честь Чкалова, райком комсомолу її направляє на ДВРЗ, і в цьому був сенс.
   В подальшому вона стає однією з організаторів першої підпільної організації на Рембазі, але в грудні 18 залізничників Дарниці були розстріляні за відмову співробітничати з німецькою владою, серед них був і її батько – Хома Білойван. Її схопили, допити нічого не дали, на все була одна відповідь «не знаю», «не бачила», «там не була». Їй вдалося вирватися з жандармерії, яка розміщалася на станції.
   Група Петухова була відправлена в партизанський загін, Галя Білойван і Зіновій Оржеховський пішли на ДВРЗ, де влилися в групу Воробйова. Попервах вона була обліковцем, чіпляючи номерки на дошку присутності та діставала перепустки, аусвайси, передавали їх для полонених та тих, кому загрожувало життя, відправляючи в партизанський загін. Багато було зібрано патронів і зброї, які паровозними бригадами передавали партизанам загону «За Родину!».
   Для цієї роботи вона залучила двоюрідних братів Віктора і Володимира Оніщенків, на жаль вони загинули за два місяці до визволення Дарниці. Велась робота з німцями–інтернаціоналістами, яких направляли до партизанського загону Івана Бовкуна, де утворився цілий батальйон з німців і мадяр. Німці, що працювали на заводі, допомагали виявляти зрадників і провокаторів. Антифашисти передавали Воробйову секретні документи та накази. Особливо тепло підпільники відгукувалися про Ганса Щирбе, який багатьох радянських людей врятував від шибениці чи розстрілу.

   Після звільнення Дарниці багатьом підпільникам випала честь продовжити боротьбу в лавах Червоної Армії. Після декількох важливих диверсій гестапо вийшло на слід підпільників, тому було прийнято рішення терміново більшість переправити до партизанського загону, де вони влилися в бойові загони і продовжували громити ворога до повного визволення України, дехто з них дійшов до Берліну.

Частина підпільної групи ДВРЗ

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Завод".



Вам була корисна ця стаття?

Можете додати свій коментар
Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів, тільки текст, гіперпосилання недопустимі):