Тег AREA. Top_232


Сайт Л і с к и               Головна      Про сайт     Архів новин     Флора/Монітор     Вебкамера 

Моя Алма-Атинська. Уривки з книги Інни Росєвої. Частина 6

Неділя, 06.12.2015 17:48   

Частина 1

Частина 2

Частина 3

Частина 4

Частина 5



   Знову повернуся до тих доріжок, які мені простелила доля. …Документи із технікуму забрала і тут постало питання: «Що робити далі?». Перебрала інші учбові заклади і на жодному не зупинилася. Та якось під час перегляду «Вечірки» на очі потрапило оголошення: «Запрошуються на роботу швачки-мотористки». «Це для мене підходить» – подумала я і на другий же день опинилася на вулиці Героїв революції (зараз Трьохсвятительська, 4-Б), де розташувався швейний цех фабрики «Спортодяг». Паралельно я вступила до школи робітничої молоді, де заняття були змінні, як і робота – у дві зміни.

Вул.Трьохсвятительська, 4Б
Вул.Трьохсвятительська, 4Б (маленький будиночок з лівого боку)

   Та не все так просто складалося з моєю робітничою професією. Одна справа, коли я шила для себе вдома на механічній машинці і зовсім інша справа – на електричній, та ще коли працюєш на одному процесі (пришивала манжети до рукавів), а перед тобою сидить фахівець і з швидкістю машини пришиває твої зроблені рукави до куртки, а ти не встигаєш ними забезпечити вчасно цю майстриню. Тоді вона обурюється, що я заважаю їй зробити норму і вона через мене мало отримає грошей. Я не ображалася на цих трудівниць – ударників компраці, бо сама хотіла скоріше стати такою ж майстринею, а тим паче, що з цього підприємства я могла вступити до інституту легкої промисловості на технологічний факультет (звичайно, закінчивши школу). Отож задля цього і залишалася часто після зміни, щоб надолужити свою норму. Коли принесла додому перші зароблені гроші – аж сорок п’ять карбованців, мама зойкнула:

   – Доню! Оце за цілий місяць твоєї праці ти отримала таку «велику суму»?! Ой, моя ти робітнице, – поцілувала мене і, згадавши батька, заплакала.

   – Мамо! Це ж тільки початок. Я далі буду заробляти більше, бо зараз числюся ученицею, – не здавалася я.

   На початку 60-х років, коли партія «торжественно заявила: нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме», було обіцяно, що через двадцять років проїзд у транспорті стане безкоштовним. В 1961 році була знову здійснена грошова реформа і вартість проїзду у транспорті була такою: трамвай – 3 копійки, тролейбус – 4, автобус і метро – 5, фунікулер – 2 копійки. Тож мого заробітку вистачало і на дорогу (трамвай, фунікулер), і на обіди.

Фунікулер. 1960-і роки
Київський фунікулер. 1964 рік

   Через три місяці мені дали другий розряд і я почала отримувати більше грошей. На зароблені гроші я замовила в ательє мод весняне пальто з чорного драпу – пряме, приталене, довжина нижче колін, англійський комірець. І аксесуари до нього: фетровий капелюх з полями, шовкове кашне, невеличка сумочка і до них шовкові рукавички, а також туфлі на високих підборах – сірого кольору. Тоді сірий колір не затьмарював мого молодого обличчя, яке тільки почало розквітати барвами. Це вбрання перетворило мене з підлітка на юну дівчину. Мама з захопленням дивилася на мене і казала сусідкам: «Доня вже виросла і стала схожою на наречену». «Господи, дай їй тільки доброго нареченого» – просила подумки. Взагалі я дотримувалася спортивного і класичного стилю в одязі та одного разу довелося змінити його на народний – хустку і гумові чоботи.

   Восени у мене була перша поїздка на колгоспні лани. Родичів на селі наша родина не мала, тому про сільське життя я знала з кінофільмів і книжок. В країні тоді був рух «місто допомагає селу». На підприємствах збирали «добровольців» і організовано вивозили у колгоспи збирати і заготовляти овочі на зиму. Потрапила і я в такий загін. Повезли нас до колгоспу у Броварський район. Наказали збирати, перебирати картоплю і закидати її у кагати – великі, облаштовані соломою, ями для зберігання овочів. Нам пообіцяли, що заробимо багато грошей, якщо зробимо свою норму – декілька кагатів засиплемо картоплею. Працювали з ранку до вечора, а ті кагати не хотіли наповнюватись. Два тижні погода нам сприяла, а потім завередувала і ми «забастували»…

   Цікавий момент стався тоді, коли вже в Києві отримували зарплатню. Ми не тільки не заробили щось, а навпаки – ми заборгували колгоспу гроші, начебто за обіди. Хоча харчувалися ми тією ж картоплею, що збирали. Таке було у мене перше знайомство з сільським життям. Мама тоді кепкувала з мене: «Ну і колгоспниця, ну і ударниця! Добре, що Галюшка вже працює і заробляє непогано, тож чотирьох нас прогодує. Ой, горе мені з вами – дівчатами». Звідки мамі було тоді знати про наймізерніші розцінки на збирання сільгосппродукції.

   Тож, після повернення з «відрядження», я з радістю поринула у своє міське життя. У роботі і навчанні промайнув ще один рік. Мені подобався наш жіночий колектив, який складався з майстринь різного віку – від юних до поважних. Знайшла я тут і подружок – двох дівчаток-киянок, бо працювали в цеху й дівчата з передмістя, які витрачали на дорогу до роботи по дві години в один бік. Я, хоч і в місті жила, теж витрачала майже годину на транспорт.

Червень 1961 року. Трамвай №28 біля станції метро Дніпро
Червень 1961 року. Трамвай №28 біля станції метро Дніпро

   Перша зміна починалася о сьомій ранку, тож о шостій сідала на 32-й маршрут трамваю, який їхав по мосту ім. Патона, потім по набережній і на Поштовій площі я виходила, далі підіймалася фунікулером, милуючись пейзажами над Дніпром. Йдучи Володимирською гіркою, яка завжди чарувала мене, спостерігала схід сонця над рікою і над містом, яке ще спало, тільки пташки гомоніли на деревах. Це враження від ранку наповнювало мене енергією на весь день. Парк я полюбила, він назавжди увійшов у моє серце. Другою святинею став парк Т. Г. Шевченка, де кожну весну і кожну осінь ми прибирали територію та саджали кущі і дерева.

Квітень 1964 року - недільник у парку ім.Т.Г.Шевченка
Квітень 1964 року - недільник у парку ім.Т.Г.Шевченка. Авторка книги з правого боку (нагрібає землю на лопату)

Далі буде.


   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Історія Києва".


Вам була корисна ця стаття?

Можете додати свій коментар
Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів, тільки текст, гіперпосилання недопустимі):