Моя Алма-Атинська. Уривки з книги Інни Росєвої. Частина 2
...А зараз навпроти цього будинку стоїть пам’ятник, на якому поіменно вибито прізвища робітників заводу, загиблих у Другій світовій війні. На день Дев’ятого травня тут палає вогонь пам’яті і проходять урочисті збори.
Про це підприємство можна багато писати та я краще шановного читача запрошу до музею цього заводу, в якому зібрано багато інформації та експонатів про трудові здобутки і про лихолітні часи, про минуле і сучасне життя трудового колективу. Керує цим чудовим закладом прекрасна жінка, Зайцева Людмила Георгіївна.
Далі за маршрутом минаємо стадіон, на якому взимку у шкільні роки гасали на ковзанах, а до стадіону трохи нижче тулиться невеличка споруда – спортивний зал.
Ще коли я не ходила до школи, у цьому приміщенні був кінозал, а у мої шкільні роки у нас тут проходили уроки фізкультури.
Стадіон було відкрито у серпні 1954 року на День залізничника. В той святковий день на зеленому полі грали команда «ДВРЗ» та команда Київського «Динамо» (інформацію взято з музею ДВРЗ).
В часи незалежності стадіон перейшов у власність районної адміністрації і зараз поруч з одноповерховою маленькою будівлею зеленого кольору постала триповерхова з червоної цегли споруда з округлим дахом – спортивний комплекс.
А навпроти стадіону будується культова споруда московського патріархату. Я на це можу тільки вигукнути: «О земле моя! У незалежний твій час тебе знову поневолюють москалі!». В 60-ті роки минулого століття на її місці був басейн з фонтаном та літній танцювальний майданчик. Я тоді підлітком була і ми з однолітками ходили дивитися, як під звуки духового оркестру вправно кружляє молодь у різних танцях.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Історія Києва".