Сайт Л і с к и         Головна    Про сайт    Довідка   Архів новин   Гостьова   Пошук


До змісту 


Моя Алма-Атинська. Уривки з книги Інни Росєвої. Частина 5

Неділя, 29.11.2015 20:12   

Частина 1

Частина 2

Частина 3

Частина 4



   …1948 рік. Київ. В Україні «під час війни зруйновано тисячі населених пунктів, знищено понад 40 млн. м2 житла – 50% довоєнного фонду. Це змушувало мільйони людей тривалий час жити у напівзруйнованих будинках, бараках, напівпідвальних приміщеннях, землянках», – так пише у підручнику «Історія України» О. Д. Бойко. «…На Дарнице, в районе ДВРЗ (мається на увазі залізнична станція «ДВРЗ», на якій зупиняються міжміські електропотяги. – І.Р.) остался ремонтный танковый завод (1943 г.).

   Рядом со школой солдаты… вырыли землянки в метр глубиной. Пол застелили хвоей, сверху – брезентом: с двух сторон от входа – нары», – згадує ветеран війни у «Газеті нашого району» за 2-8.11.2007. Наша сім’я півроку жила у такій землянці у зимовий період.

   Потім батько отримав кімнату в сімейному гуртожитку. Та в ту одну кімнату було поселено дві сім’ї. Помешкання поділили простирадлом. На другій половині оселилася жінка з десятирічним сином. На нашій половині знаходилася металева плита на ніжках. Вона слугувала для обігріву кімнати і можна було на ній готувати їжу. Розтоплювали плиту тирсою – дерев’яною стружкою, яку робітникам видавали на заводі. В той день мати з батьком були на роботі. Мама працювала маляром, вона фарбувала нові вагони і колеса. Батько служив у військовій охороні заводу. Вдома залишили мене трирічну із «нянькою» – середньою сестрою Зоєю, шести років, а за нами наглядала старша сестра Галина, яка закінчила третій клас.

   Я все добре пам’ятаю, бо сиділа на високому ліжку у подушках, щоб не могла звалитися: як зайшов хлопчик-сусід і поклав у тирсу, що знаходилася на підлозі біля плити, щось невеличке, кругле, чорне, і зразу ж вибіг із кімнати. Сестра-школярка схотіла запекти у пічці картоплю, відчинила маленькі дверцята, поклала декілька картоплин на жар і додала туди стружки. Зразу ж у тому гарячому череві почало щось сильно і зловісно шипіти. Я злякалася цього шипіння, злізла зі свого місця і швиденько запхалася у темний куточок під металевим ліжком, подалі від страшних звуків. Забилася в той темний простір, мов злякане звірятко. Тільки-но я сховалася, пролунав сильний вибух, але я його вже не чула і нічого, що діялося поруч, не бачила, бо була оглушена і знепритомніла. Коли мене знайшли під ліжком і хтось мене підняв на руки, вигукнувши: «Вона жива!», я на мить відкрила оченята і побачила незнайоме обличчя, потім геть вирване вікно в кімнаті і на стелі приліплені дві кришки від каструль. І знову небуття.

   Я не чула ні галасу, ні ридань матусі, яку викликали з роботи, ні пронизливого звучання сирени швидкої допомоги, пожежної та міліції. Всього цього я не чула і не бачила. Лікарню я теж не пам’ятаю. Мама мені вже в дорослому віці розповіла, що мене із Зоюшкою поклали у районну лікарню самих і маму до нас не допускали. А старшу Галюшку відвезли в опіковий відділ Жовтневої лікарні, бо вона отримала опіки обличчя та рук. Ми тоді були ще й опухлі від голоду. Хоча батьки і працювали, та все ж доводилося їм продавати дрова та вугілля, які видавали для опалення помешкання, міняти на харчі, бо зароблених грошей не вистачало на прожиття.

   Тож нема лиха без добра. В медичній установі нас трохи привели до фізичної норми, а на психічний стан дітей лікарі вже не звертали уваги. Матуся була для нас і екстрасенсом, і психотерапевтом: перед засинанням нашіптувала примовки, а вранці вмивала нас «тихою водою», яку набирала в три години ночі і обтирала зворотньою стороною поли свого халату.

Голодомор    Тут хочу додати декілька офіційних тезисів щодо голоду післявоєнного часу, а також ставлення керманича держави до свого народу. У мене склалося враження, ніби наша сьогоднішня влада керується настановами того тирана, бо в Україну завозять вже гречку з Китаю і лякають нас, що може зникнути з прилавків і цукор, і борошно, і олія. А інші овочі та фрукти у нас і так імпортні – дарма, що маємо найякісніші чорноземи у світі. Тож прошу уваги до слова історичного. «…Сталін і його оточення не могли та й не бажали перейти до економічних методів господарювання, оскільки останні суперечили командно-адміністративній системі, що склалася в нашій країні. …У своїй роботі «Економічні проблеми соціалізму…» він писав, що «товарний обіг несумісний з перспективою переходу від соціалізму до комунізму…».
   О. Ципко (філософ) писав, що «в Сталіна, як і в багатьох представників старої гвардії, поняття «ринок» і «капіталізм» злилися і тому все, що було обтяжене ринком, вільною торгівлею і передусім вільний селянин-приватник, ремісник – сприймалося як політична зараза, як остання і найскладніша перешкода на шляху до царства чистого соціалізму,… яка… перешкоджає прогресу історії, заважає спасінню всього роду людського – створенню безкласового суспільства», – пишуть Воронов І. та Пилявець Ю. у розвідці «Голод 1946-1947 рр.». Ось така була «філософія» вождя-ката.
   Пропоную ще трохи уривків з публікацій цих же авторів: «…У сільському господарстві УРСР… склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала серйозного перегляду аграрної політики, на жаль, уряд країни не зробив відповідних висновків. …Голод посилювався. Люди відкопували з-під снігу мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на колгоспних полях після зібрання. Їли кору, дрібних гризунів, собак, кішок. Були випадки людоїдства. Але замість реальної допомоги в голодні 1946-1947 роки посилюється кримінальне переслідування «розкрадачів» соціалістичної власності, які за ст. 131 Конституції 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу».

Голодомор
Українські жінки із села Шкарівка, Київщина, 1927р. Через 6 років всі, крім двох, загинули під час голодомору

   Голод спотворював моральні норми, штовхав людей на злочин… Голодування і падіж худоби набрав масового характеру. І це в той час, коли без упину народжувались нові рекорди, лунали переможні рапорти про виконання і перевиконання завдань, що мало створювати ілюзію динамічного і поступального руху вперед і, таким чином, переконувати народні маси в ефективності існуючої командно-адміністративної системи з її повним ігноруванням економічних реалій. В 1948-му році загинуло 102 тис. голів великої рогатої худоби, 187 тис. свиней, 64 тис. овець і кіз. Роком пізніше становище ще погіршилось…».

   Зараз шановного читача попереджаю: у кого вразлива нервова система, «перестрибуйте» через наступний абзац, бо його без валідолу читати неможливо.

   Ось що писав у своїх «Спогадах» М. С. Хрущов: «Я одержав повідомлення про те, що біля Василькова, районного центру під Києвом, знайдена людська голова і ступні ніг. Очевидно, тіло було з’їдено. Були й інші подібні випадки. Секретарю Одеського обкому партії Кириченко, котрий їздив по колгоспах з перевірками, запропонували зайти до однієї жінки, яка працювала у колгоспі. Ось як він розповідав про це: «Я бачив жахливу картину. Жінка різала на частини труп своєї дитини, який лежав на столі. При цьому вона промовляла: «Меланку ми уже з’їли. Тепер ось засолимо Іванка, протримаємося ще трохи». Ця жінка від голоду збожеволіла і зарізала своїх дітей!».

   Не можу далі писати. Роблю перерву, бо мене всю лихоманить… Через місяць прийшла до норми, тож продовжую. Чому люди не вчаться на помилках минулого? Невже таких жахіть недостатньо, щоб заборонити комуністичну партію і її ідеологію у нашій державі? Що ще потрібно демократам, щоб вони об’єдналися? Дуже добре розумію, що моє запитання звучить по-дитсадівськи, бо балом править Її Величність Банківська Купюра. І все ж…

   Ще прошу уваги читача до офіційних повідомлень. «…До того ж була зима 1947/1948 року (Ільїна не наважилася написати, що в країні, надто в Україні, лютував голод. – О. Б.)» (О. Балабко «О. Вертинський…»). «14 грудня 1947 р. Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову про скасування карток на продовольчі та промислові товари. Одночасно була здійснена грошова реформа». І далі: «Ці урядові дії мали неоднозначні наслідки. Зокрема, скасування карткової системи було, безумовно, явищем позитивним. Проте після 1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що підвищилася лише наполовину, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень» («Історія Києва», К. 1987).

   Як бачимо, внаслідок ігнорування владою економічних методів господарювання, в країні стався голод 1946-1947 років. А в 1948 році призвела до голоду жорстка грошова реформа, після якої плата суттєво відставала від нових державних цін. Продукти вже були, та не було змоги їх купувати, майже як зараз: продуктів багато, та не у кожного вистачає грошей їх придбати – ціни «кусаються». Така ось «арифметика» голоду.

   Та повернуся до нашої родини. …Коли всі після лікування зібралися вдома (нам після вибуху надали маленьке тимчасове помешкання у тому ж гуртожитку, що по вулиці Сергія Лазо), батько заборонив мамі працювати. Тож до дитячого садочку я не ходила – була під постійним наглядом матусі, бо всього боялася, а більше за все – хлопчаків. Тому у першому класі і стояла біля дверей на перерві, жахаючись кудись відійти.

   Цей інстинкт самозбереження спрацював і через багато років, коли забрала документи після другого вступного іспиту із будівельного технікуму. Так моя підсвідомість оберігала мене від чоловічої статі. Та я тоді цього не розуміла. Зрозуміла лишень зараз, обізнавши науку психологію.

Далі буде.


   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Історія Києва".


Вам була корисна ця стаття?

Можете додати свій коментар

Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів):