Для дарницьких вагоноремонтників музей історії заводу — надзвичайно особливий куточок на підприємстві. Ветерани і молодь заводу, гості дарничан із задоволенням і зацікавленістю відвідують це зібрання унікальних експонатів, що документально свідчать про славну, але доволі непросту, 75-річну історію трудового шляху колективу ДВРЗ.
   Так співпало, що в день, коли я переступив поріг заводської святині, вагоноремонтники проводили зустріч молоді з ветеранами, і вона розпочиналася саме з екскурсії в музей…
   Нині кожного відвідувача тут гостинно зустрічає Людмила Зайцева. Вона є музейним хранителем, екскурсоводом, і в той же час — найактивнішим збирачем залізничних раритетів, свідчень, документів…
   А інакше й бути не могло, адже Людмила Георгіївна віддала рідному заводу 47 трудових років. Як випускниця Ленінградського залізничного інституту й інженер-механік вагонного господарства за освітою, вона багато років трудилася в цеху підготовки вагонів ДВРЗ. Потім вела раціоналізаторську роботу на заводі, а пізніше успішно справлялася з обов’язками заступника головного технолога.
   — Тож кому, як не такій відповідальній людині довірити наші історичні цінності, — зауважує колишній начальник заводського відділу організаційної роботи з персоналом Раїса Лапай, яка вже більше десяти років теж опікується музеєм. Саме вона свого часу і запропонувала Людмилі Георгіївні ці турботи.
   — Музей нашого підприємства було створено у вересні 1965 р. Спочатку це була кімната в Будинку культури, потім експонати перенесли в один із вестибюлів інженерного корпусу. А у 2005 р. музей, до 70-річчя заводу, був повністю реконструйований і всі експозиції зайняли велике світле приміщення, де нині ми і знаходимося, — пояснює Людмила Зайцева.

Віхи історії

   Перший експонат, з якого розпочинається експозиція цього музейного залу, є макет арки, на якій напис: «Вагонбуд».
   У 1934 р. Народний комісаріат шляхів сполучення затвердив план будівництва Дарницького вагоноремонтного підприємства. Коли неподалік станції Дарниця готували промисловий майданчик для майбутнього заводу, задля чого було очищено від дерев і кущів майже два квадратних кілометри лісу та прокладено під’їзні колії, й була зведена ця пам’ятна арка.
   По суті, з неї й починався завод. До речі, вона стала символічною тому, що ДВРЗ нині не лише ремонтує вантажний рухомий склад, а вже п’ятий рік за завданням Укрзалізниці будує нові піввагони.
   …Розглядаю стенди з пожовтілими фотографіями та копіями офіційних документів, вирізки з газет та письмові свідчення очевидців розповідають про хід будівництва заводу та житлового масиву для вагоноремонтників.
   А от і свідки давньої пам’ятної дати — влітку 1935 р. дарничани проводжали на станцію перший відремонтований двовісний вагон, на якому стояло клеймо ДВРЗ. Ця визначна подія зафіксована на тодішній світлині.
   Далі документи і фото розповідають про завершення будівництва підприємства у 1937 р. Тоді залізничний транспорт країни отримав потужний Дарницький вагоноремонтний завод з пропускною здатністю 6 тис. вантажних вагонів щорічно.
   Цю частину музею невипадково називають залою, адже тут зібрані свідчення саме про найвизначніші віхи в житті заводського колективу та про знатних людей заводу, які прославили підприємство.

Пам’ятні дати

   В очі одразу впадають два окремих «острівці» цікавих експонатів. Скажімо, невисокий великий круглий стіл, на якому зібрано все, що стосується святкування 75-річчя ДВРЗ минулого року. Поряд з моделлю першого відремонтованого старовинного вагона — фотоколекції, альбом, у якому розповідається про знатних людей колективу та пам’ятна нагорода — Почесна грамота від Кабінету Міністрів України до знаменної дати, підписана Прем’єр-міністром Миколою Азаровим.
   Друге окреме зібрання експонатів присвячене Дню Перемоги.
   Воєнні та повоєнні роки в житті заводу — найважчі та найскладніші.
   Матеріали на стендах свідчать про цей суворий для колективу час. Наприклад, евакуація заводу в Свердловськ, Саратов та Канаш, де ремонтували рухомий склад і випускали продукцію для фронту. А ще — документальні розповіді про бронепоїзд «Дарницький партизан», заводську підпільну організацію, повоєнну відбудову підприємства.
   А в центрі «острівця пам’яті» велике фото ветеранів заводу в святковому вбранні і з нагородами, які воювали на фронтах. Тут же — прізвища майже 50 дарницьких вагоноремонтників, які віддали життя за Батьківщину, за Перемогу.
   Поряд з експозицією — цікавий експонат: знаменитий станковий кулемет «Максим».

Краще раз побачити…

   У другій залі музею розповідається про індустріалізацію, розвиток підприємства та технічний прогрес на заводі. Стенди з численними експонатами свідчать, що впровадження нової техніки та технологій розпочалося у 1958 р. з введення конвеєрів для ремонту кришок люків піввагонів. А вже наступного року, вперше в історії залізничного транспорту, на ДВРЗ запрацював головний конвеєр з ремонту чотиривісних піввагонів.
   — Зверніть увагу на добірку документів, які свідчать, що модель потоково-конвеєрної лінії у 1962 р. експонувалася на ВДНГ СРСР і отримала високу оцінку, — продовжує екскурсію Людмила Георгіївна. — Тоді група робітників заводу була відзначена медалями виставки і високими нагородами. А впровадження передової технології на базі конвеєрного методу ремонту і нової техніки лише за два роки дозволило більш ніж удвічі збільшити випуск вагонів після ремонту.
   Відвідувачі мають змогу бачити фотографії творців перших на транспорті вагоноремонтних конвеєрів: конструкторів, інженерів, робітників.
   До речі, за роки реконструкції на ДВРЗ були створені і впроваджені 11 вагонних конвеєрних ліній для ремонту залізничного рухомого складу. У 1989 р. завод став голов­ним підприємством своєї галузі, на якому досягнуто найвищого рівня механізації ремонтного підприємства.
   Нарешті ми в третьому залі музею. Його стенди та експозиції розповідають про сьогодення ДВРЗ. Тут зібрані всі фактичні матеріали з трудового життя колективу за останні два десятки років.
   Позитивну роль у житті ДВРЗ зіграло підпорядкування його Укрзалізниці у 2001 р. Це відчутно збільшило кількість замовлень на ремонт вагонів.
   Звичайно, жоден відвідувач не пройде повз куточок спортивної слави дарничан, де зібрані кубки, нагороди, фото змагань і кращих виробничників-спортсменів. Мимоволі зупиняємося біля окремої експозиції, присвяченої найвидатнішому залізничнику України Георгію Кірпі. І товарний знак ДВРЗ, і стенд «Нові розробки», і куточок презентації випуску нових піввагонів нікого не залишать байдужими.
   На цьому завершимо розповідь про експонати заводського музею. Адже в народі правильно кажуть, що краще один раз побачити, ніж декілька разів почути чи прочитати.

Борис Андрієнко

---

Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Завод", "Історія Києва" та "Пишуть читачі".