Тег AREA. Top_221


Сайт Л і с к и               Головна      Про сайт     Архів новин     Флора/Монітор     Вебкамера 


  До змісту

Скарбниця раритетів

Понеділок, 17.12.2012    Оригінал статті - на сайті газети "Магістраль". Фото надані читачами сайту "Ліски".

Людмила Зайцева    Для дарницьких вагоноремонтників музей історії заводу — надзвичайно особливий куточок на підприємстві. Ветерани і молодь заводу, гості дарничан із задоволенням і зацікавленістю відвідують це зібрання унікальних експонатів, що документально свідчать про славну, але доволі непросту, 75-річну історію трудового шляху колективу ДВРЗ.
   Так співпало, що в день, коли я переступив поріг заводської святині, вагоноремонтники проводили зустріч молоді з ветеранами, і вона розпочиналася саме з екскурсії в музей…
   Нині кожного відвідувача тут гостинно зустрічає Людмила Зайцева. Вона є музейним хранителем, екскурсоводом, і в той же час — найактивнішим збирачем залізничних раритетів, свідчень, документів…
   А інакше й бути не могло, адже Людмила Георгіївна віддала рідному заводу 47 трудових років. Як випускниця Ленінградського залізничного інституту й інженер-механік вагонного господарства за освітою, вона багато років трудилася в цеху підготовки вагонів ДВРЗ. Потім вела раціоналізаторську роботу на заводі, а пізніше успішно справлялася з обов’язками заступника головного технолога.
   — Тож кому, як не такій відповідальній людині довірити наші історичні цінності, — зауважує колишній начальник заводського відділу організаційної роботи з персоналом Раїса Лапай, яка вже більше десяти років теж опікується музеєм. Саме вона свого часу і запропонувала Людмилі Георгіївні ці турботи.
   — Музей нашого підприємства було створено у вересні 1965 р. Спочатку це була кімната в Будинку культури, потім експонати перенесли в один із вестибюлів інженерного корпусу. А у 2005 р. музей, до 70-річчя заводу, був повністю реконструйований і всі експозиції зайняли велике світле приміщення, де нині ми і знаходимося, — пояснює Людмила Зайцева.

Віхи історії

   Перший експонат, з якого розпочинається експозиція цього музейного залу, є макет арки, на якій напис: «Вагонбуд».
   У 1934 р. Народний комісаріат шляхів сполучення затвердив план будівництва Дарницького вагоноремонтного підприємства. Коли неподалік станції Дарниця готували промисловий майданчик для майбутнього заводу, задля чого було очищено від дерев і кущів майже два квадратних кілометри лісу та прокладено під’їзні колії, й була зведена ця пам’ятна арка.
   По суті, з неї й починався завод. До речі, вона стала символічною тому, що ДВРЗ нині не лише ремонтує вантажний рухомий склад, а вже п’ятий рік за завданням Укрзалізниці будує нові піввагони.
   …Розглядаю стенди з пожовтілими фотографіями та копіями офіційних документів, вирізки з газет та письмові свідчення очевидців розповідають про хід будівництва заводу та житлового масиву для вагоноремонтників.
   А от і свідки давньої пам’ятної дати — влітку 1935 р. дарничани проводжали на станцію перший відремонтований двовісний вагон, на якому стояло клеймо ДВРЗ. Ця визначна подія зафіксована на тодішній світлині.
   Далі документи і фото розповідають про завершення будівництва підприємства у 1937 р. Тоді залізничний транспорт країни отримав потужний Дарницький вагоноремонтний завод з пропускною здатністю 6 тис. вантажних вагонів щорічно.
   Цю частину музею невипадково називають залою, адже тут зібрані свідчення саме про найвизначніші віхи в житті заводського колективу та про знатних людей заводу, які прославили підприємство.

Пам’ятні дати

   В очі одразу впадають два окремих «острівці» цікавих експонатів. Скажімо, невисокий великий круглий стіл, на якому зібрано все, що стосується святкування 75-річчя ДВРЗ минулого року. Поряд з моделлю першого відремонтованого старовинного вагона — фотоколекції, альбом, у якому розповідається про знатних людей колективу та пам’ятна нагорода — Почесна грамота від Кабінету Міністрів України до знаменної дати, підписана Прем’єр-міністром Миколою Азаровим.
   Друге окреме зібрання експонатів присвячене Дню Перемоги.
   Воєнні та повоєнні роки в житті заводу — найважчі та найскладніші.
   Матеріали на стендах свідчать про цей суворий для колективу час. Наприклад, евакуація заводу в Свердловськ, Саратов та Канаш, де ремонтували рухомий склад і випускали продукцію для фронту. А ще — документальні розповіді про бронепоїзд «Дарницький партизан», заводську підпільну організацію, повоєнну відбудову підприємства.
   А в центрі «острівця пам’яті» велике фото ветеранів заводу в святковому вбранні і з нагородами, які воювали на фронтах. Тут же — прізвища майже 50 дарницьких вагоноремонтників, які віддали життя за Батьківщину, за Перемогу.
   Поряд з експозицією — цікавий експонат: знаменитий станковий кулемет «Максим».

Краще раз побачити…

   У другій залі музею розповідається про індустріалізацію, розвиток підприємства та технічний прогрес на заводі. Стенди з численними експонатами свідчать, що впровадження нової техніки та технологій розпочалося у 1958 р. з введення конвеєрів для ремонту кришок люків піввагонів. А вже наступного року, вперше в історії залізничного транспорту, на ДВРЗ запрацював головний конвеєр з ремонту чотиривісних піввагонів.
   — Зверніть увагу на добірку документів, які свідчать, що модель потоково-конвеєрної лінії у 1962 р. експонувалася на ВДНГ СРСР і отримала високу оцінку, — продовжує екскурсію Людмила Георгіївна. — Тоді група робітників заводу була відзначена медалями виставки і високими нагородами. А впровадження передової технології на базі конвеєрного методу ремонту і нової техніки лише за два роки дозволило більш ніж удвічі збільшити випуск вагонів після ремонту.
   Відвідувачі мають змогу бачити фотографії творців перших на транспорті вагоноремонтних конвеєрів: конструкторів, інженерів, робітників.
   До речі, за роки реконструкції на ДВРЗ були створені і впроваджені 11 вагонних конвеєрних ліній для ремонту залізничного рухомого складу. У 1989 р. завод став голов­ним підприємством своєї галузі, на якому досягнуто найвищого рівня механізації ремонтного підприємства.
   Нарешті ми в третьому залі музею. Його стенди та експозиції розповідають про сьогодення ДВРЗ. Тут зібрані всі фактичні матеріали з трудового життя колективу за останні два десятки років.
   Позитивну роль у житті ДВРЗ зіграло підпорядкування його Укрзалізниці у 2001 р. Це відчутно збільшило кількість замовлень на ремонт вагонів.
   Звичайно, жоден відвідувач не пройде повз куточок спортивної слави дарничан, де зібрані кубки, нагороди, фото змагань і кращих виробничників-спортсменів. Мимоволі зупиняємося біля окремої експозиції, присвяченої найвидатнішому залізничнику України Георгію Кірпі. І товарний знак ДВРЗ, і стенд «Нові розробки», і куточок презентації випуску нових піввагонів нікого не залишать байдужими.
   На цьому завершимо розповідь про експонати заводського музею. Адже в народі правильно кажуть, що краще один раз побачити, ніж декілька разів почути чи прочитати.

Борис Андрієнко





Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Завод", "Історія Києва" та "Пишуть читачі".


Вам була корисна ця стаття?

Віктор Хоменко  18.12.2012 11:01
Музей дійсно має унікальну історію. Завдяки тим людям , хто віддав багато років свого життя заводу і є Зайцева Людмила Георгіївна. Я неодноразово був у музеї історії ДВРЗ,уважно слухав розповідь ветерана та вже пенсіонера Людмили Георгіївни.Раджу всім там побувати.

Можете додати свій коментар
Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів, тільки текст, гіперпосилання недопустимі):