До змісту
Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці. Частина 42
До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.
Загальне число людей, розстріляних і закатованих НКВС, в Україні досі точно не встановлено. Відомо, що лише у Биківнянському лісі, де знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій, покоїться близько 30–35 тисяч репресованих. На сьогодні фахівцям, які працюють з архівами СБУ, вдалося встановити прізвища близько 20 тисяч осіб, страчених у цьому місці. Серед них є митці і селяни, науковці й робітники, актори і держслужбовці.
Тут знайшли свій останній спочинок художник Михайло Бойчук; батько Степана Бандери – священик УГКЦ Андрій Бандера; академік АН УРСР, директор Інституту матеріальної культури Федір Козубовський; директор Інституту мікробіології і вірусології АН УРСР Гнат Ручко; поет-футурист Михайло Семенко та театральний актор Януарій Бортник.
Нині у цій місцевості, яка територіально входить до Дніпровського району, функціонує Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", створений на вшанування пам’яті жертв комуністичного режиму. В історичній площині цей пам’ятник стоїть в одному ряду з такими символами тоталітарних злочинів, як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр і Катинь.
У часи незалежності України, завдяки вивченню відкритих архівів каральних органів СРСР, вдалося встановити подробиці роботи цього "конвеєра смерті". Все почалося з того, що 20 березня 1937 року Київська міськрада виділила земельну ділянку у Дарницькому лісництві для "спеціальних потреб" НКВС УРСР. Територію площею 4,5 га енкаведисти обгородили високим триметровим парканом і встановили цілодобову охорону "об’єкта".
Цей "об’єкт спеціального призначення" починав повноцінну "роботу" вночі: з київських в’язниць вантажівки привозили тіла замордованих арештантів, а штатні кати приводили у виконання вироки ще живим жертвам. Убитих людей скидали у великі рови та засипали вапном. Експерти, які вивчали тіла загиблих, відзначали, що більшість із них убито пострілами в потилицю.
Нині українські фахівці продовжують працювати у галузевому архіві СБУ, прагнучи встановити імена всіх, чиє життя перервалося у Биківні. Наше покоління повинно зробити все, аби жодне ім’я не пішло в небуття, щоб пам’ять про жертв комунізму збереглася, а подібні трагедії більше ніколи не повторилися.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".