До змісту П'ятниця, 14.08.2026 18:59   

   До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.

---

Попередня частина (42)

   Масовий терор справив негативний вплив на економіку країни: роботу промислових підприємств було дезорганізовано, зривалися плани із введення в стрій нових потужностей, виробничі показники знизилися практично в усіх галузях господарства. Утім, керівництво Дарницького району констатувало, що 1937 року асигнування в промисловість району склали досить велику суму – 65 млн крб, що становило 41,6% від загальних показників Києва. Підприємства, розташовані на території району, зуміли випустити продукції на 90 млн карбованців.

   Цього року не спостерігалося будівельного буму попередніх років. На мапі району з’явилося лише одне нове підприємство – автобронетанковий завод № 7. Крім того, 1937 року неподалік від місця розташування дерев’яного Наводницького моста, розпочалося будівництво нової стаціонарної переправи через Дніпро. Проект споруди наскрізної балкової системи з невеликими прогонами розробили інженер В. Вахуркін та архітектор К. Яковлєв. Прикметною особливістю його конструкції була можливість, за необхідності, швидко міняти пошкоджені елементи. Проте добудувати міст не встигли – цьому зашкодила війна/

   Головне завдання передвоєнної третьої п’ятирічки, розпланованої на 1938–1942 роки, полягало у переведенні економіки країни на воєнні рейки. За різними оцінками наприкінці 30-х років керівництво СРСР спрямовувало на військові потреби від 28% до 40 % державного бюджету.
   Більше того, населення Країни Рад примушували працювати у безперервному режимі: на підприємствах і в колгоспах вводився семиденний робочий тиждень, скорочувалися відпустки, робітники дефіцитних професій та інженери "прикріплювалися" до підприємств, впроваджувалася кримінальна відповідальність за порушення трудової дисципліни тощо.
   На заводи і фабрики покладалися досить великі й конкретні завдання із збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей у промисловості, зокрема, підприємств видобувної, хімічної та електрогенеруючої галузей. Промисловий сектор Дарницького району не був виключенням.
   Попри низку проблем, заводи і фабрики різними способами теж нарощували виробництво. Так, 1938 року "Київволокно" – найбільше підприємство району, виробило продукції на 80 млн крб, Дарницький м’ясокомбінат – на 55,5 млн крб, фанерний завод випустив 23 тис. куб. м фанери на суму 5,75 млн крб.
   Не менш результативно працював і Дарницький вагоноремонтний завод, на якому було зайнято 2800 осіб. Його колектив вийшов на проектну потужність і щорічно здійснював ремонт до шести тисяч вантажних вагонів різних типів: від 25-тонних до 50-тонних платформ, а також снігоочисних машин і рефрижераторів

   У жовтні 1938 року на Дарниці почалося будівництво унікальної споруди – залізничного тунелю під руслом Дніпра. Офіційна назва проекту – "Об’єкт № 1", або "Південний міст", але в народі закріпилася назва "сталінське метро".

   Цей залізничний тунель, зрозуміло, мав суто військове призначення і зводився в умовах надзвичайної секретності. Згідно з технічним задумом таємні колії мали простягнутися від правобережного села Чапаївка, далі вони зникали у річищі Дніпра та йшли під водою до острова Водників, і вже на лівому березі мали з’єднатися з колійною мережею станції "Дарниця".

   Під час війни "Об’єкт №1" мав забезпечити безперебійне і безпечне сполучення між Правобережною та Лівобережною частинами України. У тунелі планувалося прокласти дві залізничні колії, які, в разі потреби, щоб не пошкодити рейки, закривалися спеціальними щитами для проїзду вантажівок і навіть танків. У інтересах будівництва було прокладено додаткові залізничні гілки від Рембази та Старих Позняків до виробничої площадки, розташованої поблизу села Осокорки. Крім того, з метою зміцнення берегової лінії було здійснено гідронамив 0,5 млн кубометра ґрунту.
   Будівництво велося досить активно й мало завершитися до 1944 року. Проте 1941 року почалася війна, й тому цей проект не завершили.
   Для задоволення потреб мешканців району 1938 року місцева влада ініціювала створення першого в СРСР промислового комбінату – єдиної комунально-виробничої структури з надання побутових послуг населенню. Попервах до його складу входили майстерні з ремонту і пошиття одягу та взуття, дрібні комунальні та ремісничі підприємства. Згодом у нього з’явилися й невеличкі промислові потужності – цех із виробництва мінеральних вод у Микільській Слобідці та ферма неподалік Бортничів, де вирощувалися овочі, фрукти і ягоди для дитячих садочків. Згодом було побудовано теплиці для вирощування квітів, якими працівники району щовесни прикрашали парки та гаї, а також продавали містянам.
   Робота Дарницького промкомбінату з упорядкування району та забезпечення потреб трудящих, виявилася настільки успішною, що вже за рік уряд республіки видав окрему постанову з рекомендаціями щодо поширення його досвіду в інших містах. Ще за кілька років подібні промислові комбінати з’явилися практично в кожному міськрайоні СРСР.

   Ще один невеличкий успіх району 1938-го – введення в експлуатацію трамвайного маршруту до Шовкобуду та поповнення новими вагонами Слобідського трамвайного парку, який став налічувати 68 вагонів.

   Попри повноцінну приналежність до столиці республіки, наприкінці 30-х років Київське Лівобережжя зберігало доволі помітні риси великого села. Між трамвайними коліями на тлі фабричних труб спокійно випасалися корови, у струмках і ставках плескалися гуси й качки. Статистика свідчить, що 1938 року мешканці району утримували у своїх господарствах 700 коней, 2537 голів великої рогатої худоби, 3720 свиней, 525 кіз, а також багато інших дрібних тварин. Житлова ж забудова становила переважно одноповерхові дерев’яні будинки, зведені, як правило, у приватному порядку.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".