До змісту
Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці. Частина 39
До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.
Темпи будівництва сповільнювала транспортна проблема. Станом на 1935 рік у Києві нараховувалося лише 1598 вантажівок та 936 легковиків, парк вантажних трамваїв міста складався лише з 86 одиниць. Тож промислове будівництво здійснювалося переважно із залученням гужового транспорту та за рахунок ручної праці – навіть найважчі земляні роботи виконувалися вручну, без застосування техніки.
Наступна статистика чудово ілюструє цей факт: у будівництві ДВРЗ брали участь понад 3 тисячі людей, а Тонкосуконного комбінату – 4,5 тисячі; найбільший відсоток працівників на цих об’єктах – вантажники та землекопи, бригади яких налічували по декілька сотень людей. Водночас на усіх без виключення будівництвах бракувало кваліфікованих фахівців – арматурників, бетонників, мулярів, теслярів тощо.
Робітничі колективи, задіяні у реконструкції старих заводів і фабрик, в будівництві нових підприємств, невпинно зростали. Відтак особливої гостроти знову набувала проблема житла. За даними статистики, 1935 року в Дарницькому районі нараховувалося 2022 житлові будинки (без урахування дачних домоволодінь) загальною площею 91 тис. кв. м, що абсолютно не відповідало потребам часу.
Більшість працівників жили в гуртожитках, бараках і навіть у землянках, у примітивних побутових умовах, що сприяло спалахам інфекційних захворювань і великій смертності. Завдання із розв’язання цієї та інших соціальних проблем більшою мірою покладалися на місцеву владу в межах її невеликих повноважень, а також на підприємства району і за рахунок перерозподілу військового майна.
Так, будівельників і працівників фабрики "Київволокно" та Тонкосуконного комбінату поселили в приміщеннях військового містечка артилерійського полку 15-ї стрілецької дивізії, передислокованого в Одесу. В межах кошторису, призначеного для будівництва нових об’єктів ДВРЗ, було зведено 12 житлових двоповерхівок для працівників заводу, а в Микільській Слобідці для працівників трамвайного депо відкрито гуртожиток на 150 ліжко-місць.
Будівництво повноцінних житлових будинків згідно з Генпланом почалося лише наприкінці 1936 року з мікрорайону Соцмістечко, розрахованому на 12 тисяч мешканців. Перші новобудови призначалися для робітників "Київволокна" та Тонкосуконного комбінату.
Різке зростання кількості промислових підприємств, а також чисельності населення потребувало логічного продовження – розвитку логістичної та соціальної інфраструктури. 1935 року було завершено реконструкцію дерев’яного Наводницького моста, але введення його в експлуатацію не зменшувало попиту на переправи через Дніпро.
Того ж року місцева влада виділила 0,5 млн крб на модернізацію матеріальної бази "Мотофлоту", зокрема для закупівлі двох катерів та
на реконструкцію пасажирських причалів і поглиблення елінгу. Дещо пом’якшило гостроту проблеми з пасажирським перевезенням відкриття
першого автобусного маршруту, що з’єднав селище "Вагонбуду" з центром міста.
У середині 30-х років трамвай став головним видом громадського транспорту в Дарницькому районі. Трамвайники працювали в цілодобовому
режимі: з шостої ранку до першої години ночі возили пасажирів, а в інший час – вантажі. На маршруті Микільська Слобідка – Дарниця працювало
десять роз’їздів, що сприяло швидкому і ритмічному руху вагонів.
1936 року трамвайні колії подовжили до ДВРЗ, збудувавши електрифіковану дільницю, відтак інтенсивність перевезень знову зросла. Збільшилися
обсяги перевезень й у напрямку Броварів, оскільки там з 1935 року почав функціонувати Київський аеропорт.
Щоб покращити сполучення між адміністративним центром району – Новою Дарницею та Кухмістерською Слобідкою, Червоним хутором, Позняками й Осокорками, – біля повороту дороги на Нові Позняки 1935 року було облаштовано новий залізничний переїзд. Трохи згодом ділянку дороги від переїзду до вокзалу ще й забрукували.
Якщо на будівництво мостів і доріг влада ще знаходила необхідні кошти, то будівництво інфраструктурних об’єктів помітно відставало на тлі справді швидкісного промислового будівництва – життя і здоров’я пересічних громадян, побутові зручності для них ніколи не були пріоритетом Комуністичної партії.
Проте завдяки збільшенню обсягів виробництва на підприємствах, розташованих на території району, дохідна частина місцевого бюджету постійно зростала – 1935 року вона становила 1,64 млн. карбованців. У керівництва району з’явилася можливість збільшити видатки й на соціально-економічний розвиток. Наприклад, за ці кошти побудовано перші великі торгівельні об’єкти Дарниці – гастроном та універмаг (дерев’яна споруда площею 130 кв. м).
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".