До змісту
Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці. Частина 40
До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.
До створення повноцінної районної лікарні місцева адміністрація теж приступила 1935 року. На той момент в районі діяло лише три медзаклади: четверта міська лікарня для інфекційних хворих, поліклініка у Микільській Слобідці та медична амбулаторія в Новій Дарниці. Насамперед районна рада ухвалила рішення про створення медичного комбінату – організації, на яку покладалися завдання із забезпечення медичних закладів обладнанням та виконання ремонтно-будівельних робіт.
Саме їй було доручено провести реконструкцію двоповерхівки, переданої на баланс району від трамвайного парку у Микільській Слобідці. Менш ніж за рік нова лікарня вже приймала перших пацієнтів. На її базі було обладнано палати для хворих на 70 ліжок та пологове відділення на 5 ліжок. Крім того, заклад було оснащено власними очисними спорудами, які мали запобігати розповсюдженню інфекцій.
Протягом наступних двох років за кошти місцевого бюджету було обладнано дитячу консультацію, дві молочні кухні, райсанепідстанцію та п’ять медпунктів на великих підприємствах.
У медичній амбулаторії в Новій Дарниці. Фото 1933 р.
Кошти, які виділялися на освіту, насамперед вкладалися у будівництво нових та реконструкцію старих навчальних закладів. На момент створення району на його території функціонувало дев’ять шкіл, у яких навчалося 4612 учнів, а також сім дитсадків на 365 місць.
Завдяки податкам, сплачуваним підприємствами до районного бюджету, до початку 1936 навчального року вдалося збудувати ще три школи і збільшити кількість навчальних місць до 6187. Крім того, було відкрито два дитячі садочки на 145 місць та районний Будинок піонерів.
Реконструкція шкіл старої забудови, які здебільшого працювали в пристосованих приміщеннях, за два роки дозволила майже вдвічі збільшити кількість школярів – до 7500. Донині збереглися будівлі тільки двох шкіл, зведених у ті часи. Одна з них, №11, відбудована після війни, й досі функціонує за призначенням і являє собою яскравий зразок архітектурного стилю 30-х років.
Витворюючи власний сурогат духовного життя, замість зруйнованих церков ідеологи комунізму будували власні "храми". У грудні 1935 року запрацював найбільший у довоєнній Дарниці клуб ДВРЗ – чимала будівля зі скла й бетону, виконана у стилі так званого радянського конструктивізму.
За ним, протягом 1936–1937 років, з’явилися клуби у Воскресенській і Кухмістерській Слобідках та в Осокорках. Їх доповнив ще один обов’язковий елемент радянської пропаганди – відремонтований 10-й міський кінотеатр у Передмостовій Слобідці. Слід зазначити, що на нові громадські та культурні споруди коштів бракувало, тому їх відкривали, як правило, у пристосованих приміщеннях.
На початку 1936 року київські чиновники ініціювали черговий перегляд адміністративного районування міста. До цього їх спонукали добре знайомі проблеми: межі районів, які не збігалися з їх природною конфігурацією, та адміністративне районування, яке мало розбіжності з партійним, запровадженим того ж року.
29 березня 1936 року міська рада ухвалила проект нового адміністративнотериторіального районування Києва. Згідно з ним передбачалося створити вісім районів замість п’яти: Ленінський, Сталінський, Молотовський, Кагановицький, Петрівський, Кіровський, Жовтневий та Дарницький. Це рішення вступило в силу на початку 1937 року. Цікаво відзначити й такий факт: тільки Дарницький район зберіг своє історичне ім’я, інші отримали "більшовицькі" назви.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".