До змісту

Попередня частина (1)

Вівторок, 27.02.2024 20:17   

   Продовжу згадувати перебування нашої родини у Болгарії у зв’язку все з тієї ж причини - війни, яку проводить росія на теренах нашої держави.

   І четвертого квітня омила ноги у морі, бо переїхали до Сонячного Берега–SlanchevBryag у тризірковий готель «Бумеранг–Boomerang». Нас поселили по Європейській Програмі, яку надавали біженцям від війни в Україні. Програма діяла до 31 травня 2022 року. Номер був великий, на шостому поверсі. Ліфт сучасний, піднімався без шуму і швидко, весь у дзеркалах. Я його зовсім не відчувала. Щоб ним користуватись, нам видали карточку, котру прикладали у ліфті до відповідної цифри. Особливо ліфт сподобався дітлахам – вони себе бачили у дзеркалах на повний зріст.

   Всі ми були задоволені цим готелем, тим паче, що нас годували три рази у ресторані-кафе-їдальні, що були на першому поверсі між двома корпусами (проживання та їжа були безкоштовні, платили за парковку машини). Чому дописала "їдальні", тому що, коли заходиш у приміщення, береш тарілки великі і середні, йдеш до роздачі і тобі дівчата-волонтерки насипають їжу і дають хліб. Потім йдеш до зали і сідаєш за вільний столик. Це все нагадало мені радянські їдальні. Та все ж добре, що годували і небо було чистим без вибухів ракет. Дякуємо за це Європі!

   Тільки щось щеміло всередині, бо на Батьківщині йде війна. А тут не було радіо, стояв у номері телевізор, в якому 4 програми і всі російські. Зять попросив, щоб цей ящик забрали з номеру. І на спротив рашам ми розвісили в приміщенні наш прапор.

   Я стала виходити на прогулянки вже без палиці, і, побачивши море, написала:

    «О, море, море!!!
    Велич води зі штормами та штилями!
    Як давно я не була з тобою і ось зустрілися.
    Зустрілися не по моїй волі, море.
    Доля пригнала мене сюди -
    Війна в моїй країні,
    Яку нав’язала сусідка росія,
    О, море, море…»

   З дітьми вже добре познайомилася. Особлива поведінка була у маленької дитинки: він не хотів знімати нічні підгузки і завжди плакав з цього приводу. Одного дня дочка із зятєм відлучилися по справах, а матусі малюка треба було йти на навчання, і вона попрохала мене посидіти із півторарічним малюком. Я погодилася. Онука непомітно вийшла з номеру. Маленький цього не примітив, а коли побачив, що матусі немає, підбіг до дверей і почав її гукати.

   Я подумала: «Чим його відволікти?» І … почулося:
- Ква-ква…, ква-ква,…- казав хриплий голос і хтось тримав жабку-іграшку. Малюк одразу забув про маму, перестав плакати, подивився на іграшку і не зрозумів, хто це квакає.
- Ква-ква…ква-ква…- каже жабеня,- я піду купатись, бо стала замазурою. А ти підеш мене купати?
- Піду, - і пішов за жабкою до душу. Сам почав без галасу знімати підгузки та з радістю сів у тазик із теплою водичкою, де його чекало жабеня.
Поки він її купав, тут і матуся прийшла і була дуже здивована, що дитина без неї не плакала.
- Як тобі це вдалося, Бабусю?
- Це мій «секрет» виховання, – повідомила з усмішкою.

   Ця маленька подія позитивно вплинула на стосунки з маленьким онуком. Іншим разом він вже звертався до мене по імені і наказував:
- Топ-топ!- При цьому підносив до мого ліжка тапці і не відступав, поки я їх не взувала, потім брав мене за руку і вів до дверей, щоб ми збиралися на прогулянку.

   У дворі проходили повз стоянку авто, і малюк до кожної торкався і задоволено казав: «МАСІНА!». А, підійшовши до нашої машини, торкаючись, промовляв: «Дєдя!», і вів мене за паркан до великої дороги, де їздили великі двоповерхові автобуси та різні автомобілі. З прогулянки приходив задоволений, але дуже встиг засмутитись без матусі, тому, зустрівши її у холі, цілував, мовби не бачив 100 літ, радісно вимовляючи - «Мамо! Мамо!».

   Якось піднявся вітер знову до 60 м в секунду, крізь щілини у дверях цей шалений вітруган заводив свої рулади такі сильні, що двері ледь втримувалися на петлях, а балконних дверей у номері було чотири.

   Чи переїзд, чи прохолодний вітер подіяли на мене так, що стали боліти зуби. Біль вгамовувала розчином елекасолу, або харчовою содою, та біль не проходив. І доня запропонувала поїхати до клініки, що лікувала біженцівз України. Нам казали, що лікування буде безкоштовним. Тут зазначу, що наші грошові збереження танули, а бізнес у доні згорнувся, тому доречно було безкоштовне лікування.

   Шостого квітня ми поїхали до Бургасу на вулицю Олександрівську, де знаходилася клініка. Треба було чекати, поки звільниться лікар, хоча ми заздалегідь записалися на день і годину прийому. Коли нас запросили до кабінету, лікар сказав, що потрібно зробити рентген. Потім дивилися знімок, і я заперечила щось робити із зубами. Доня настояла, і я неохоче сіла у крісло. Лікар півтори години мене мучив, але зробити щось із зубом не зміг. Втомлений і спітнілий він покинув мене і прийшов із хірургом. Хірург подивився, трохи похитав щипцями і каже: - "Перейдіть, будь ласка, до мого кабінету".

   У кріслі він почав пиляти ще пів години і, нарешті, діставши маленький у крові шматочок зубу, резюмує: - Ви знаєте, це вперше у моїй практиці. Зуб вріс у кістку щелепи. Вже все буде добре, промивайте розчинами, а при болях приймайте заспокійливе. Всього Вам найкращого!

   Встати з крісла мені допомогла доня, бо дві години довбання у зубах відняли у мене сили. Я посиділа у коридорі, поки доня ходила до каси платити за всі послуги – такий "безкоштовний" прийом для біженців. Доня з лікарями спілкувалася англійською, бо української вони не розуміли.

   До машини я йшла, тримаючись за руки доні та зятя. Тиждень вгамовувала наслідки цієї поїздки, а остаточно все загоїлося через місяць. Трохи опишу, яка це клініка. Вона невеличка, має три поверхи, збудована, мабуть, у 50-ті роки минулого століття, бо дуже схожа на наші медичні заклади, що їх будували після Другої світової війни. Вразив дуже неприємно ліфт – такий старий, обдертий, такий "столітній", що жахливо було в ньому їхати.

   У нас теж є ліфти столітні, але вони німецького виробництва і мають приємний вигляд. Ось як описують ліфт компанії “Untruh&Liebih” в будинку на вул. Чубаря, 6а, що в Харкові: «Ці підйомні машини не відрізнялися вишуканістю як зовні, так і в інтер’єрах (деякі з них були обладнані диванчиками, мали вітражі). Це були прості кабіни, опоряджені шпоном. Шахта виглядає просто і без помпи. Але ці ліфти вирізнялися надійністю в експлуатації – в усіх вищеперелічених будинках вони донині працюють, обслуговуючи їхніх мешканців…» - пише Катерина Кублицька у статті «1896 – 1916. Доба харківського модерну», що опублікована в Національному газетно-журнальному виданні «Пам’ятки України: історія та культура», сторінка 19, №12, грудень, 2014 рік. Прошу вибачення у болгар за таке порівняння, бо і в них є багато цікавих пам’яток архітектури. Про це буду писати нижче.

   Перейду до сучасності. Дванадцятого квітня радісна новина – на ЧАЕС встановлено наш жовто-блакитний прапор! Слава українській армії! Слава Україні!

   Додам трохи характеристики до звіра-окупанта. «Російські окупанти розграбовували ЧАЕС. Вони «нахапалися» радіації за 5 тижнів перебування на станції. Вони склали «Акт приймання – здачі», де написали, що «охороняли станцію». Російських військових назвали «номінантами на премію Дарвіна», за те, що вкрали та вивезли з ЧАЕС 133 джерела потужного випромінення. Ще вони вкрали на ЧАЕС обладнання на 135 млн доларів, але не можуть його використати». – Ольга Скотнікова, «Вечірній Київ», 03.06.2022.

   Ще додам про деякі «маленькі» крадіжки окупанта. «росія вкрала близько 600 тисяч тонн з аграрних підприємств України. Продукцію спершу вивозили на територію окупованого Криму, а потім до міжнародних портів». – Передає Суспільне – Новини за 9 червня 2022 року.

   13 квітня у мене тиск піднявся до 170 на 100, боліло серце. Гадаю, що це була реакція на «лікування зубів». Через тиждень стан поліпшився…

   Ви вірите у прикмети? Після того, що сталося, я повірила. У нашому номері не було великих дзеркал, було тільки маленьке у душовій, а нас семеро осіб, а потім стало восьмеро. Тому звідкілясь з’явилося невеличке квадратне дзеркальце, котре залишали на шафі, щоб діти до нього не дістали. Якось доня відкриває дверці шафи, а зверху падає люстерко і розбивається.

   А онука зразу же коментує:
- Як би це зробили мої діти, то був би скандал, а так ніхто не винен.
Я подумала: "Це не дуже добре". І через деякий час у нашій родині почалися роздори. Сперечалися за виховання малюків і одного разу дійшло до сліз. Коли у їдальні-ресторані ми із онукою залишилися удвох, я почала розмову:
- Моя люба, матусю треба берегти. Тільки задля діточок ми опинилися тут, і моя дочка для цього зробила багато.
- А мене не треба берегти?! – Зі сльозами на очах вигукнула.
- Всіх рідних треба берегти. То ж матуся із дідусем забирають вранці до себе діточок, щоб ти трохи відпочила, і гуляють з ними, коли можуть. Я за станом здоров’я не можу довго з ними сидіти. Я не думаю про себе, думаю про вас, щоб не навантажувати вас зайвими клопотами. Я зараз вже нічого не боюся, бо в лікарні отримала імунітет проти негараздів та страху. Там таке бачила і чула, що це рівноцінно бою на війні. Про все не буду розповідати, оповім тільки про один епізод.

   …Я лежала ніч поруч із померлою жінкою на відстані двох кроків. Вона не хотіла одягати кисневу маску і весь час кричала, що їй болить голова. До неї приходили і лікарі, і медсестри, і санітарки, та вона їх не слухала, вставала з ліжка і сиділа, волаючи без маски. На третю добу, перед ніччю, вона з криками звалилася з ліжка на підлогу: "Я вмираю!" і потім затихла.

   Прийшов лікар, підтвердив її кончину і пішов. А з палати її вивезли вранці. Всю ніч я не закрила очей, приходилося дивитися на її ліжко, тому що могла лежати тільки на правому боці, бо лівий болів. Я сама себе заспокоювала, що мерця вже нічого боятися, бо мертве тіло нічого поганого мені не зробить…

   Закінчила я теж зі сльозами. Потім ще додала: - У нашій палаті завжди були відкриті двері, і я бачила як по коридору повз палати везли на ношах тяжкохворих до реанімації. А в зворотньому напрямку на таких же ношах везли накриті вже тіла, хто не витримав гри зі ковідом. Були тут і генерали, які здалися хворобі без бою. Такий був там фронт.

   - Я дивилася по телевізору про окупантів – це жахливо, продовжує онука. - Ще мені подруги пишуть про життя в окупованих містах, а їм розповідають очевидці про мародерство та бандитизм російських вояк серед цивільного населення. Вони тримають українців у підвалах і катують там.

   - Не треба дивитись такі передачі, якщо нервова система дає збої. Виховуй правильно дітей, щоб вони були здорові. Тільки дозволяти бігати до упаду перед сном – це не метод виховання. Хай бігають вдень, на вулиці. Ми тут не одні живемо, під нами теж люди живуть, - повчала я онуку, жаліючи і хвилюючись за її здоров’я…

   - Ще трохи додам про лікарню. Спочатку я лежала, де було 6 пацієнтів. Двоє після реанімації, вони лежачі. Вночі уві сні вони кричали на всі голоси, а у інших хропіння, як у здорових коняк. Я не могла спати ні вночі, ні вдень, бо ті, що висипалися, вдень розповідали свої пригоди. Жінка, яка вночі дуже сварила свою доню, вдень дуже любила її. Вихвалялася, що за януковича вона працювала у банку і змогла купити дві машини та дві квартири. А зараз не може приїхати, бо знаходиться не в Україні.

   Я жалілася лікареві, що не можу спати. Згодом мене перевели до палати на 4 пацієнти, котрих вже готували до виписки. В ній я почала потроху спати, і стан мій ставав кращим. Така була моя історія лікування.

- Вибач, Бабусічко, що не змогла до лікарні приїздити.
- Не вибачайся, я розумію твої клопоти з дітьми, - і поцілувала онуку.

   - Додам ще таке, що тримало нас і всіляло надію на життя. Ми лежали на 7-му поверсі і з вікна палати у вечірні години було видно пологовий будинок у яскравих кольорах. Жіночка, яка вже ходила, підходила до вікна і розповідала, як готуються у пологовому залі до прийняття новонародженого, бо в ньому засвічувалися вогні. Ми тільки гадали: хлопчик чи дівчинка? Я в той момент раділа, бо згадувала твоїх діточок, які там теж народилися. Таке наше життя – одні вмирають, інші народжуються, - закінчила я розмову з онукою.

Антоніна Просєкова
15 листопада 2023 року
Австрія

Далі буде...

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Пишуть читачі" та "Російсько-українська війна".