До змісту П'ятниця, 03.11.2023 10:11   

   До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.

---

Попередня частина (27)

   Протягом 1921–1923 років радянський уряд спрямовував наявні ресурси на відбудову промисловості та інфраструктури країни. Приміром, на Київському Лівобережжі було відремонтовано холодильну установку та скотобійню на Дарниці, відновлено роботу фанерного і лісопильного заводів, а також тривало відновлення потужностей Дарницького залізничного вузла.

   На початку 1921 року в Микільській Слобідці запрацювали відремонтовані електропідстанція, пожежне депо, лікарня, а у Передмостовій Слобідці – поліклініка. У березні районна та волосна влада постановила відкрити в Микільській Слобідці їдальню на 800 безкоштовних обідів, дитячий притулок, клуб, відремонтувати криниці та артезіанські свердловини.

   Зруйновані польськими військами мости через Дніпро довгий час не вдавалося відбудувати. Лівобережжя фактично було відрізано від Києва. Стратегічно важливе завдання відновити сполучення мало виконати спеціальне будівельне управління, яке підпорядковувалося Південному округу шляхів сполучень. Першим вдалося відновити роботу найменш пошкодженого Наводницького моста. Київський губком праці направив на об’єкт дві тисячі осіб, які протягом дев’яти місяців працювали у надзвичайно важких умовах, щоб з’єднати береги Дніпра. Спроба ж відбудувати Ланцюговий міст 1921 року закінчилася невдачею. Руйнування були надто великі, а київські підприємства не володіли необхідними технологіями для відновлення його елементів. Відтак більшість перевезень через Дніпро відбувалося човнами і пароплавами.

   1922 року Київський губвиконком ініціював ліквідацію райрад і райвиконкомів у місті Києві. Пропозицію було підтримано – членів райрад переведено у міськраду, а працівників виконкомів до інших органів влади. Таким чином, наступні дванадцять років місто жило без районного начальства, хоча поділ міста на райони зберігався, лише періодично змінювалася їх кількість і назви.
   1923 року на підконтрольній більшовикам території України відбулася реформа, спрямована на радикальне скорочення адміністративно-територіальних одиниць і бюрократичного апарату. 14 повітів Київської губернії було перетворено на 7 округів, а 247 волостей – на 111 районів. 7 березня 1923 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) ухвалив постанову "Про адміністративно-територіальний поділ Київщини", згідно з якою 5 волостей Остерського повіту Чернігівської губернії перейшли у підпорядкування Київській, а населені пункти Микільсько-Слобідської волості увійшли до складу Броварського району.

   У жовтні, згідно з рішенням Раднаркому УСРР про розширення меж Києва, до міської смуги було включено Воскресенську, Микільську та Кухмістерську Слобідки, Нову і Стару Дарницю, Позняки, Микільський хутір і Микільське лісництво. До новоствореної київської округи увійшли також передмістя Деміївка, Пуща-Водиця, Святошин, Катеринівка, Нивки, Передмостова Слобідка, а у безпосереднє підпорядкування окрвиконкому потрапили Нова й Стара Дарниця, Микільська і Кухмістерська Слобідки та Микільське лісництво.

   Площа міста одномоментно збільшилася на 21855 десятин, у тому числі на 10551 десятину за рахунок Лівобережжя. Зокрема, до меж Києва Воскресенська Слобідка додала 650 дес.; землі Флорівського монастиря – 73 дес.; с. Микільське лісництво з Новою Дарницею – 2345 дес.; Микільська та Передмостова Слобідки з селом Стара Дарниця – 2709 дес.; Кухмістерська Слобідка – 1021 дес.; Позняки – 2186 дес.; Артилерійський полігон та аеродром – 1657 десятин.

   Відповідно до нового адміністративно-територіального устрою того ж таки місяця окрвиконком ухвалив низку заходів стосовно уніфікації ставок податків на землю, з будівель, підприємницьку діяльність, оренди комунального майна тощо. Відповідно, функція збору податків у Дарниці, Микільській та Передмостовій Слобідці перейшла від сільрад до фінансового відділу окрвиконкому.

   Проте радянські чиновники не зуміли встановити чіткі й логічні межі міських і неміських територій в окрузі, через що часто виникала плутанина в роботі адміністративних і фіскальних органів, що ускладнювало життя, насамперед, простих містян. Так, у процесі обстеження міських поселень Київський окружний виконком зафіксував факти подвійного підпорядкування населених пунктів, або й цілковиту його відсутність. У підсумку, понад три десятки селищ опинилися поза сферою сталого адміністративного управління.
   Синхронно з адміністративною реформою більшовики розпочали тотальне перейменування вулиць і районів Києва, на мапі міста з’явилися імена Леніна, Маркса, Енгельса та дрібніших "світил" комуністів. Витримані у комуністичному ідеологічному дусі топоніми, повноцінно відображали колоніально-імперський характер революційної влади.
   Паралельно із подоланням економічних проблем і впровадженням адміністративних реформ, відбувалася, так би мовити, лагідна радянизація України через розвиток соціально-культурної сфери. Радянська влада стала опікуватися створенням медичних закладів, шкіл, бібліотек, клубів, при підприємствах утворювалися гуртки з ліквідації неграмотності та українознавства, засновувалися художні гуртки. Так, у Новій Дарниці було взято на облік дітей шкільного віку й відкрито початкову школу № 36. Трохи пізніше організовано медичну амбулаторію, нове пожежне депо, побудовано 5 колодязів, створено кооператив із числа безробітних.

   Із 1923 навчального року частина лівобережних шкіл увійшла до одного з п’яти київських так званих районів народної освіти, і отримала міську нумерацію: № 87 школа у Передмостовій Слобідці, № 88 та № 91 – у Микільській, № 89 – у Кухмістерській, № 92 у Новій Дарниці та № 93 у Старій Дарниці. Освіта людей старшого віку здійснювалася у розгалуженій мережі "хат-читалень", а з 1925 року – в пунктах ліквідації неписьменності, так званих «лікнепах». На Лівобережжі перші два "лікнепи" створив Броварський райвиконком у Вигурівщині, де навчалося грамоти 80 осіб. 1926 року в селах Осокорки та Позняки з’явилися перші "сельбуди" – культурно-освітні заклади для селян клубного типу. Як правило, під "хати-читальні" і "сельбуди" віддавали приміщення "Просвіти", ліквідованої 1922 року (для порівняння – 1921 року в УРСР було 4007 осередків "Просвіти" і 111 "сельбудів").

   Цілеспрямовано фінансуючи відбудову об’єктів промисловості, радянська влада дуже економно витрачала кошти на житло. Так, протягом 1923 – 1925 рр. у Києві було відремонтовано та оновлено 41 тис. кв. саж. житла, здебільшого за рахунок приватних коштів громадян. Перші повоєнні новобудови з’явилися в місті лише 1926 року. Їхня загальна площа становила 7,7 тис. кв. метрів й дозволяла лише частково вирішити проблему розміщення владних органів. Однак без даху над головою будувати комунізм було непросто, тож потрібних радянській владі людей швидко забезпечували житлом. 1923 року окружний відділ комунального господарства ініціював "націоналізацію" дачних володінь і приватних будинків у Старій і Новій Дарниці, в які переселили сім’ї місцевих робітників-пролетарів. Загалом більшовики привласнили 23 садиби із 42 будинками загальною площею 6380 кв. сажнів. У 32 будинках площею 4372 кв. сажнів було розміщено жильців, а решту передано у власність державних установ, профспілковим та кооперативним організаціям.

   Гостроту житлової проблеми влада вирішувала і за рахунок приміщень військового містечка артилерійського полігону. Так, ще 1921 року в бараки літнього табору піхотного училища переселили мешканців Передмостової, Кухмістерської та Микільської Слобідок, які постраждали під час великої повені, що сталася того року, а військовий шпиталь, розташовуваний у районі сучасної станції метро "Чернігівська", перетворився на сиротинець, який діяв під егідою Українського Червоного Хреста. Навесні 1924 року знову сталася велика повінь. Мешканці Кухмістерської та Передмостової Слобідок, які зазнали значних збитків, вкотре отримали житло на полігоні.

   Розроблена більшовиками структура забезпечення законності та правопорядку була дещо заплутаною і виглядала наступним чином: адміністративно Київ поділявся на 9 районів міліції та розшуку (починаючи з 1927 року їх було 10), Слобідський підвідділ міліції та розшуку підпорядковувався Печерському райвідділу міліції Управління міліції Київської округи. Внаслідок судової реформи 1923 року мешканці лівобережних Слобідок, Позняків і Дарниці підпадали й під юрисдикцію судових та слідчих органів Києва: міській дільниці № 1 Нарсуду та міській дільниці № 4 Народного слідчого.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".