Попередня частина (7)

 Завод мій, зріднивсь я з тобою, -
 В нас доля робоча одна:
 Як хвилі морського прибою
 Пульсує твоя прохідна!

   В 1968 році начальник заводу О.М. Зайцев за станом здоров’я виходить на пенсію. На його місце в 1968 році призначають начальником заводу Арсентія Кириловича Сороку.

   На зустрічі з керівництвом МШС СРСР заводчани висвітили проблеми заводу. Як Главк так і Міністр поставилися уважно до їхніх потреб. Для забезпечення виконання планових завдань було уточнено показники з ремонту вагонів і показники по праці. Заводу надано додаткове фінансування на розвиток підприємства. Надійшли кошти на реконструкцію цеху ходових частин, заміни перекриття у вагонному цеху, кошти на будівництво гуртожитку на 400 місць і саме нагальне - питання житлового фонду.

   Арсентій Кирилович для багатьох був добре знайомий, бо в далекому Чуваському Канаші всі дарничани, які були в евакуації, добре знали цього молодого комуніста - слюсаря, потім майстра, а вже по війні він закінчує залізничний ВУЗ, очолює цех, саме в цей час його нагороджують знаком "Почесному залізничнику", а потім стає головним інженером Канаського вагоноремонтного заводу, отримує почесний орден Леніна, а ще пізніше очолив цей важливий завод Приуралля.

   В ролі директора Арсентій Кирилович пробув всього шість років, але його трудова діяльність відзначалася винятковою сумлінністю, великою працездатністю і глибокими знаннями справи. Він будував свою роботу на тісних контактах з виробничниками, раціоналізаторами, молодими командирами, вчив їх працелюбності, усвідомленню обов’язку та відповідальності. За це його поважали і цінували всі без винятку.

   Саме завдяки його настирності було почато повну реконструкцію цехів заводу, з чим погодилися в Міністерстві, виділивши кошти на цілу п’ятирічку. Саме при його керівництві було запроваджено більшість поточних конвеєрних ліній в головних цехах заводу. Але він був противником відволікання важливих спеціалістів на другорядні роботи, пов’язані з забезпеченням товарами народного споживання, за що мав серйозні прочуханки від партійних органів за невиконання цієї роботи.

   На жаль, через перенесену тяжку хворобу лікарі не дозволили займати керівну напружену адміністративну роботу, і колектив провів його на заслужений відпочинок. Свій доробок він передавав у надійні руки дарничанину, начальнику вагоноремонтного цеху Барановському В.А.

   Поширення випуску вагонів, підвищення ефективності виробництва, якості вироблювальної продукції – все це продиктувало пекучу потребу удосконалення управління виробництвом на базі розробки і впровадження автоматизованої системи управління підприємством (АСУП). Починаючи з 1970 року, на заводі проведено великий обсяг робіт: розроблено технічне завдання на кожний цех та на кожне робоче місце, здійснено технічний проект, а на наступний рік розроблено робочий проект і нарешті в 1974 році розпочато практичне впровадження першої черги АСУ на заводі.

   Взагалі це перше впровадження наукового управління виробництвом в галузі. Видані ЕОМ дані дають змогу швидко і точно одержувати необхідну інформацію про необхідну кількість працюючих на заводі, при будь–якій зміні виробничої програми, також дані, куди потрібні запасні деталі, про виконання планів, розподіл робіт по цехах та конвеєрних лініях.

   Ці вагони випускали люди, які любили свій завод, свою Дарницю, свій маленький мікрорайон, ласкаво названий "Парижем". Ще 44 робітники та спеціалісти, передовики виробництва, стали героями своєї праці - "Почесними залізничниками" в Радянській країні. Починається нова сторінка заводу в Незалежній Україні.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва", "Завод" та "Бібліотека".