До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.

Попередня частина (24)

   Унаслідок Першої світової та громадянської воєн Київщина опинилася у важкому соціально-економічному становищі. Радянська влада не мала ресурсів для швидкого відновлення нормального життєвого середовища, проте для укріплення своїх позицій була змушена вживати необхідних заходів, насамперед створенням керованих органів влади.

   Процес їх формування відбувався під жорстким контролем органів НКВС – тільки з їхньої санкції відбувалися будь-які адміністративно-територіальні зміни чи призначення на посади. У перші ж тижні червня на Лівобережжі було відновлено волосний ревком. Його очолили Г.Я. Синельниченко (голова) та В.М. Пильтяй (секретар). У серпні відбулися вибори до місцевих органів влади – головою Микільсько-Слобідського волосного виконкому обрано К. Гавриша, а секретарем – М. Крамаренка, сільради очолили М. Чубатий (Микільська Слобідка), І. Дударєв (Дарниця), К. Зайченко (Воскресенка), Я. Гриненко (Кухмістерська Слобідка).

   Зруйновані польськими військами мости через Дніпро не лише створили незручності для мешканців Київщини, а й порушили важливі стратегічні комунікації. На їхню відбудову нова влада кинула всі наявні сили, однак через брак техніки більшість робіт виконувалася вручну, в основному, силами місцевих мешканців. У середині літа для допомоги у відбудові Дарницького залізничного моста прибули залізничники з Ніжина, Конотопа та Брянська. Працювали практично цілодобово, і вже 10 вересня 1920 року міст було здано в експлуатацію.

   Довгий час нормалізувати життя Києва і околиць не вдавалося через брак робочих рук – тисячі людей залишали місто і їхали в села. За даними статистики, станом на 1 січня 1921 року проти серпня 1919 року, чисельність населення Києва скоротилася майже на 210 тис. осіб (до 335,7 тис. осіб), а населення колишнього Слобідського району (без урахування мешканців Дарниці) зменшилося з 15,8 до 7,8 тис. осіб.

   Найперше, що змушувало людей покидати промисловий центр, – голод. Однак і в селах теж вже відчувалася нестача продуктів. Війни підірвали сільське господарство України, виробництво тваринницької та рільничої продукції зменшилося майже на третину у порівнянні з довоєнними роками.

   Так, 1920 року українські селяни зібрали 768,5 млн пудів зерна – менше половини середньорічного показника 1909–1913 років, який становив 1,7 млрд пудів. Щоб забезпечити продовольством армію, партійний апарат і робітників заводів, радянська влада заборонила селянам торгувати і взялася вилучати у них продукти харчування шляхом запровадження так званої "продрозгортки" – узаконеного пограбування. 12 травня 1921 року Ленін надіслав телеграму до Харкова з вимогою протягом місяця відправити в центральні губернії Росії не менше мільйона пудів хліба. Місцеві комуністи посилили репресії проти селян і виконали його наказ – вивезли до Російської Федерації 1,25 млн. пудів зерна.

   Саме така злочинна політика стала головною причиною першого Голодомору в Україні 1921–1923 рр.

   Проте не всі мешканці України страждали від голоду – згідно зі спеціальним рішенням Політбюро ЦК КП(б)У в голодуючих губерніях усі комуністи отримували пайки. Іншим громадянам більшовики допомоги не надавали, відтак працівники промислових підприємств Київщини у більшості перебували на межі голоду. Наприклад, норми забезпечення залізничників хлібом та м’ясом становили 25% від необхідного, а крупами й жирами – 6.

   У першій половині 1921 року до голоду додалася посуха, яка охопила великі райони Півдня України та Поволжя. Радянська влада надавала хоч якусь допомогу поволзьким селянам і біженцям з Поволжя, натомість українцям більшовики навіть не намагалися допомогти і діяли навпаки. 4 серпня 1921 року Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило дуже красномовну резолюцію: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом у Росії від боротьби з неврожаєм в Україні". Москва навмисне посилювала негативний вплив посухи збільшенням реквізицій продовольства, аби придушити антибільшовицький рух в українському селі. Крім того, саме в час жорстокого голоду радянська влада почала продавати хліб за кордон.

   Під приводом допомоги голодним районам керівництво Остерського повіту схвалило рішення щомісячно додатково стягувати по три фунти збіжжя від кожного домоволодіння. У Микільсько-Слобідському волвиконкомі реалізацією цього завдання опікувалася спеціально створена Комісія з організації допомоги голодуючим. Її представники знаходилися у кожному населеному пункті й активно вишукували додаткові можливості пограбувати селян.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".