Тег AREA, атрибут coords


Сайт Л і с к и               Головна      Про сайт     Архів новин     Флора/Монітор     Вебкамера 


  До змісту

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці. Частина 15

Неділя, 21.11.2021 19:31   

   До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.


Попередня частина (14)

Наступна частина (16)  

     Між феодалізмом і капіталізмом

   Поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 рр. продемонструвала деструктивність суспільного устрою імперії, що обумовлювалося, насамперед, збереженням феодальної традиції – кріпацтвом. Скасування цієї рабовласницької практики 1861 року стало найважливішою подією ХІХ століття, яка потягла за собою низку реформ.

   19 лютого 1861 року цар Олександр II підписав Маніфест про "високомилостиве" дарування кріпакам прав вільних сільських жителів. Ще один документ – "Положення про селян, які вийшли з-під кріпосної залежності" – визначав поетапний порядок особистого звільнення селян, наділення їх землею та визначав механізм укладання викупних угод між селянами та поміщиками. Колишнім кріпакам повернули втрачені століття тому вольності: самостійно вирішувати свої господарські та родинні справи, купувати у приватну власність нерухоме майно, займатися торгівлею, промислами, ремісництвом, укладати угоди, записуватися до купецьких гільдій, проводити сільські збори для розв’язання проблем громади, обирати органи сільського самоуправління та волосних суддів.

   Внаслідок реформи відбулися корегування й у справах управління державними селянами, які потягнули за собою адміністративні зміни держустрою. Вже 1866 року було ліквідовано Палати державних маєтностей, а на зміну їм створювалися губернські Управління державним майном, що також поділялися на волосні правління – адміністративно-територіальні виконавчі органи влади, яким підпорядковувалися сільські управи. Сільські громади Київського Лівобережжя увійшли до складу Броварської волості Остерського повіту.

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці

   З 1864 року на території України починають функціонувати губернські та повітові земства – громадські органи місцевого самоврядування, які мали опікуватися вирішенням господарських та культурно-освітніх проблем населення, розвитком медицини та місцевої інфраструктури. Видатки на функціонування цих установ, а також фінансування проектів ініційованих ними, здійснювалося за рахунок стягнення нових податків з місцевих мешканців.

   Головним джерелом наповнення бюджету Остерського повіту став податок на землю, придатну для використання й отримання прибутків. У 1860-х роках його частка становила понад 80% від загальної суми надходжень, а 1912-го року – 60%. Інші податки, на кшталт податку на нерухомість підприємств, плати за торгівельні патенти чи ліцензії на право продажу підакцизних товарів, становили невеликий відсоток і їх частки довгий час залишалися приблизно однаковими.

   Простолюд тогочасної придніпровської Остерщини заробляв на життя, в основному, за рахунок сільського господарства та дрібного ремісництва. Значну частину прибутків селяни отримували від використання заливних лугів. За сезон із десятини тутешньої сіножаті можна було зібрати до 150 пудів сіна, яке високо цінувалося на ринках Києва, а також поставлялося для армії. Пуд такого сіна коштував 15 копійок сріблом чи 20 коп. асигнаціями. На сіножатях, розташованих на болотах, збирали до 80 пудів, а на суходолі – 30–60, ціна його становила, відповідно, – 8 коп. та 6 коп. за пуд.

   Бюджет Остерського земства поповнювали й податки за користування лісовими угіддями, а також плата від Київської міської Думи за оренду острова Труханів, який адміністративно відносився до лівобережного села Вигурівщина (з 1835 року київська влада надавала невеличкі ділянки сіножатей острова в оренду мешканцям міста).

   Власне, Труханів острів майже усе ХІХ століття стабільно поповнював повітовий бюджет. Ще 1856 року київський купець Вальнер взяв в оренду на острові 8 десятин землі, на яких збудував паровий млин, лісопильню та цегельню. Проте підприємства не давали великих прибутків і 1865 року він їх закрив. 1870 року пінський міщанин Адам Ґінтовт орендував на острові 4 десятини землі та влаштував на них осередок відпочинку й дозвілля для киян. У цього підприємця справа пішла на лад. За кілька років він відкрив на острові шинок, парк розваг, ресторан "Ермітаж" та ще низку різноманітних атракціонів. Сполучення острова з правим берегом здійснювалося двома невеличкими пароплавами, які теж належали А. Ґінтовту. Невдовзі він став улюбленим місцем відпочинку киян. Внаслідок такої популярності з’явилися факти самовільного захоплення ділянок землі і хаотична забудова острова. Влада дивилася крізь пальці на такі дії, й у 80-их роках на Трухановому острові вже нараховувалося 16 будинків, 9 хат, 32 землянки і 297 мешканців.

   Наприкінці століття на лівому березі Дніпра утворилася наступна конфігурація населених пунктів, які згодом увійшли в межі Києва: йдучи з півночі на південь вони розташовувалися у такій послідовності – Троєщина, Вигурівщина, Воскресенська Слобідка, Микільська Слобідка, на схід від неї – хутір Дарницький, на захід – Передмостова Слобідка та острів Труханів, далі йшла Кухмістерська Слобідка з хуторами Березняки, Позняки, Осокорки, а на південний схід від Осокорків – Бортничі.


   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".



Вам була корисна ця стаття?

Можете додати свій коментар
Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів, тільки текст, гіперпосилання недопустимі):