До змісту Неділя, 09.05.2021 16:32   Джерела: текст - із книги М.С. Павлюка "Мій завод – моя гордість"; фото, відео - власні, надіслані читачами, отримані з архівів, періодичних видань та інших відкритих джерел

   Книга присвячена трудовому колективу Дарницького вагоноремонтного заводу, який вже 80 років натхненно працює на теренах всієї мережі колії 1520, ремонтуючи для неї вагони всіх модифікацій в різні періоди її історії. Становлення і розвиток, часи воєнного лихоліття та відновлення, перебудови і технічного злету, важкого переходу до нових економічних стосунків в Незалежній Україні і знову ж таки зайняття першості на ринку відновлення спеціалізованих піввагонів для перевезення вантажів.
   Це, без сумніву, історія трудового колективу заводу, його керівного складу, який в усі роки виділявся серед споріднених підприємств, займаючи в подальшому керівні посади на залізничному транспорті та інших структурах. Необхідно відзначити, що на заводі найбільше, ніж де у Києві, династій. Саме їхні діти сьогодні творять нову історію Дарницького вагоноремонтного заводу.
   Автор висловлює подяку в допомозі підготовки матеріалів С.В.Соніну, О.М.Малєєвій, О.Ю. Ємець, Г.І.Романенко, Ю.І.Повху, О.О.Роговченко, начальникам цехів та відділів.

   Шановні заводчани, колеги! Ми громадяни великої і прекрасної держави – України, але у свідомості кожного з нас завжди житиме його мала батьківщина! Для тисяч наших заводчан такою батьківщиною стали наше рідне селище ДВРЗ та наш славний завод, якому вже 80 років. Завод, який збудували наші діди, який боронив від супостата нашу землю, випускаючи не тільки вагони, але й снаряди і патрони в місті Канаш, ремонтуючи бронетехніку, виготовляючи снаряди для "катюш" у Свердловську. Героїчно вели боротьбу в тилу ворога підпільники на Дарницькому вагоноремонтному заводі - допомагали партизанським загонам. А після звільнення Дарниці наші батьки відновили виробництво, відновили наше селище, яке стало культурним осередком столиці, а завод став потужним флагманом вагоноремонтної бази країни, науковим центром впровадження в життя передової інженерної думки. Саме на нашому заводі вперше в країні впроваджено технології поточно–конвеєрної лінії, які підняли продуктивність праці в рази, а випуск вагонів перевищив проектну вдвічі.
   Дорогі заводчани! Я переконаний, що наші спільні зусилля, спрямовані на зростання й розвиток рідного заводу, будуть успішними! У наші часи політичних і соціальних зрушень заводчани з упевненістю дивляться у майбутнє і націлені на майбутнє, бо звикли здобувати перемоги, чесно працюючи і дбаючи про завтрашній день, відкритий для плідної праці і творчості. Наближається час реформування залізничної галузі, де в публічному акціонерному товаристві „Українська залізниця” ДП „Дарницький вагоноремонтний завод” займе належне місце. Нехай це майбутнє буде щасливе для наших дітей, які продовжать справу дідів та батьків Дарницького вагоноремонтного заводу, бо по праву наш завод – наша гордість!

М.С.Павлюк

   Дарниця… Слово яке чудове. Водночас дзвінке і лагідне, тепле. Як зігріта весняним сонцем земля. Земля, що принесла себе і своє багатство у дар людям, що віками дбає про них, любовно наділяючи кожного своєю життєдайною силою. Земля і люди Дарниці – нерозривний, скріплений спільними радощами і єдиним болем, освячений тисячоліттями союз. Не раз і не два за довгу, часом – трагічну історію краю доводилося дарничанам боротися за своє споконвічне право вільно, а отже щасливо, жити на цій землі.

   Лівий берег Дніпра напроти Києва зовсім пологий. У давнину тут простягалися широкі, в три версти луки, за якими стояв суцільний ліс, перерізаний річками, озерами та болотами. Водойм було багато: озера Русанівське, Василівське, Святище, Дарницьке, Тельбин, річки Позняківка, Радунка, Дарниця… Люди жили по берегам водойм, утворивши Слобідки, назви яких дійшли до наших днів. На Старо-Бориспільському шляху знаходився Дарницький хутір – нині район вулиць Празька - Азербайджанська. Він розташовувався між річкою Дарницею та озером Дарницьким (зараз забудоване). За часів Київської Русі тут проходила дорога до Дніпровських перевозів на Київ.

   Стосовно назви Дарниця існує декілька версій, але найбільш популярна - від слів "дар" і "ниць": прибулі посли чи торгівці Великого шовкового шляху з Китаю в Європу підносили Київським князям дари, при цьому падали на коліна, нахиляючи голову до землі. Але жодна з версій ніде не підтверджена історично, документально.

   Татаро–монгольська навала зруйнувала побут лівобережжя на довгі три століття. Лише в ХV столітті з’являються повідомлення, що землі лівобережжя передаються в користування Київських монастирів, які засновують слободи і надають право селянам на 10-15 років звільнитися від податків та повинностей. У ХVIII столітті документи зафіксували поселення на хуторі Дарницькому. Отже, Стара Дарниця – це найбільш давня частина Дарниці. В середині ХIХ столітті в Києві розпочинається велике будівництво. Будується перший на кам’яних опорах ланцюговий міст (1848 – 1853). Від нього з Микільської Слобідки до Чернігова укладається перша в Росії кам’яна дорога. Це дало можливість киянам розвивати на Лівобережжі промисли та утворювати дачні поселення. І перші такі поселення розташовуються навколо Дарницького озера. Після відміни кріпосного права в 1861 році промисловий бум охопив всю частину лівого берега Дніпра.

   На цей же період припадає і залізничний бум в Росії. Перший міністр шляхів сполучення П.П.Мельников розробляє в 1862 році Проект – програму побудови залізниць, в якій левова частина будівництва припадала на територію України. Дві лінії мали будуватися з Одеси до Києва та з Москви через Курськ - також до Києва. На цей проект почали поступати заявки на видачу концесій будівництва залізниць з різних регіонів, а також з тих, що не входили першочергово в мережу залізниць Росії. Зазнав змін і сам проект, який був височайше затверджений царем Олександром Другим 23 квітня 1866 року. Цього ж року були надані концесії на будівництво залізниць Курсько – Київської, Києво – Балтської та інших.

   Найбільшим прихильником будівництва залізниці через Київ був професор кафедри поліцейського права Київського університету М.Х.Бунге (на фото - прим. ред. "Ліски"), який згодом став відомим державним діячем ХIХ ст., міністром фінансів, головою Комітету міністрів Росії. Саме за його клопотанням були узгоджені проекти будівництва лінії Київсько – Одеської та Київсько – Курської залізниць. 31 грудня 1865 року П.П.Мельников доповів царю про пропозиції щодо будівництва залізниць від Балти до Києва та від Курська до Києва з відгалуженням на Волочиськ до Австрійського кордону. 24 березня 1866 року контракт на будівництво лінії від Курська до Києва був підписаний імператором.

   Таким чином, 30 квітня 1867 року відбулося урочисте відкриття початку робіт з будівництва Курсько – Київської залізниці. По всій довжині майбутньої залізничної лінії від місця розливу Дніпра (Березняки) і до Курська після молебнів почались земляні роботи, до яких було залучено 30 тисяч чоловік. Лише після спаду води в Дніпрі, на початку липня почалась відсипка землі під насип до мосту через Дніпро та під колію до пристані біля Кухмістерської Слобідки. На пристань почали прибувати перші баржі з рейками з англійських заводів та вагони і паровози німецького виробництва "Борзіг". Для виїзду на будівництво мосту біля Дарницького хутора було налаштовано за ініціативою інженера Аманда Струве роз’їзд, який в подальшому був названий "Роз’їзд 12 верста". Він функціонував з липня 1868 року як тимчасовий для будівництва мосту, але 30 серпня 1869 року було відкрито рух пасажирських поїздів до тимчасової станції Дніпро, і роз’їзд отримав статус постійного. 13 лютого 1870 року міст було здано в експлуатацію, він з’єднав три столиці, дві історичні – Київ і Москву, й одну діючу – Санкт – Петербург (через Москву). З цього приводу газета "Киевлянин" писала так: "…В этот день, с открытием Днепровского моста на Киево – Курской железной дороге, Киев и Москва, древние стольные города земли русской, случайно и насильственно разведенные, но кровно никогда не разлученные, окончательно, как можно крепче соединёны железным путем".

   Вже в травні 1870 року до Дарниці починають курсувати дачні поїзди, бо як з лівого, так і з правого боків залізниці будуються дачі киян, зводиться церква, поліцейська дільниця, аптека, телеграф, а на вокзалі - телефон з київськими номерами, літній театр і відомий на весь Київ Дарницький базар, найдешевший в усій окрузі. А по березі Дніпра будуються дві пароплавні ремонтні верфі, до яких прокладені зі станції колії (1870, 1872), лісопильні заводи(1873), а з початком будівництва у 1896 Полтавської залізниці з’являється шпалопросочувальний завод (1896) для потреб залізниці та будівництва в Києві трамвайних колій. Для обороту паровозів на станції лаштують трикутник. З утворенням вузла станція Дарниця у 1896 році отримує статус станції другого класу. Прийнято рішення про будівництво паровозного депо, але воно було завершене лише в 1909 році. До станції Дарниця з Поштової площі в 1912 році починає курсувати трамвай.

   Під’їздні колії прокладено до Дарницького фанерного заводу (1910), холодильника і бойні (1912). В Дарниці вже проживає до 30 тисяч населення.

   Ще в 1902 році приймається рішення про будівництво в Дарниці сортувальної станції західного напрямку, на цьому наполягало військове відомство, та й залізничникам вона була потрібна. Будова починалася тричі: 1902 року будується так званий Подільський парк зі з’їздами з Ніжина та Полтави. Події революцій 1905 -1907 років і російсько-японська війна 1904 – 1905 років відклали це будівництво. До нього повернулися лише в кінці 1912 року. Тоді було збудовано парк прийому поїздів на 12 колій, до 16 розбудовано станційних колій, перебудовано Полтавський парк відправки поїздів на Донбас. Початок Першої світової війни призупинив, а з 1915 року прискорив будівництво, і в 1916 році Дарницький вузол мав сортувальну станцію і виїзд на Петрівку, але проіснував недовго. Почалася революція, і події громадянської війни та інтервенція привели до повної розрухи станцію, а підрив мостів білополяками зробили станцію тупиковою. На лівому і правому берегах були налаштовані пристані для перевантаження вантажів. На станції збиралося багато вагонів з вантажем людей та військових. Шпиталь, організований залізничниками станції та медпунктом, був переповнений хворими. Починалися голод і епідемії. Хаос посилювався невизначеним адміністративним статусом лівобережжя, яке відносилось до Чернігівської губернії (Броварської волості Остерського повіту). До Києва чи до Чернігова? Чиї вказівки виконувати? - постійно стояло питання.

   До Дарниці прибуває поїзд ВЦВК з Ф.Е. Дзержинським і Головою ВЦВК України Г. Петровським. На великому мітингу на станції Дзержинський ставить перед дарничанами завдання відновити Дарницький залізничний (в першу чергу) і дерев’яний Наводницький мости. На засіданні уповноважених розглядалося питання ліквідації розрухи залізничної інфраструктури, ремонту вагонів і паровозів. Дзержинський дає завдання Петровському розробити план будівництва підприємств у Дарниці, який необхідно буде втілити в життя після завершення громадянської війни. Таким чином в Дарниці з’явилося чотири підприємства, що увійшли до списку будівництва в період дії Першого п’ятирічного плану. Першими в цьому списку з 400 об’єктів в Україні були Дарницький вагоноремонтний завод та сортувальна станція Дарниця в західному напрямку.

   Далі буде...

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Завод".