Тег AREA, атрибут coords


Сайт Л і с к и               Головна      Про сайт     Архів новин     Флора/Монітор     Вебкамера 


  До змісту

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці. Частина 10

Понеділок, 01.02.2021 18:09   

   До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.


Попередня частина (9)

Наступна частина (11)  

     З історії Київського Лівобережжя. Під владою Москви. Початок

   Після смерті Богдана Хмельницького 1657 року в країні розпочався тридцятирічний період кровопролитних міжусобиць, відомий під назвою Руїни, який завершився розпадом України на Правобережну та Лівобережну частини. Українські етнічні території поділили між собою Польща і Московія (за Андрусівським мирним договором від 1667 року).

   Правобережжя відійшло до Речі Посполитої, а Лівобережжя та Київ із правобережною територією в одну милю навкруги, – опинилися під контролем Росії. Згодом, за Московською угодою 1686 року, цей терен дещо збільшився і набув форми трикутника з кутами – на півдні селище Митниця (поблизу Василькова), заплава річки Ірпінь у верхній течії Дніпра, а в нижній – до річки Стугна. Польща, поновивши владу на Правобережній Україні, невдовзі скасувала полковий устрій і відновила поділ на воєводства.

   На Лівобережжі полковий устрій більш-менш повноцінно функціонував до 1708 року, поки Петро I не вирішив поділити країну на вісім губерній. Створення на території України Азовської та Київської губерній фактично поклало початок діяльності паралельних органів державного управління.

   Губернії, які спочатку складалися з прилеглих до них земель, також поділялися на дрібніші адмінутворення – розряди і прикази. Київ став центром Київської губернії, до складу якої, крім українських територій, увійшли російські з такими містами, як Орел, Вороніж, Курськ, Білгород. Центр Київського полку перенесено в містечко Козелець (нині Чернігівська обл).

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці

   Після чергового поділу губернії 1719 року на чотири провінції (Київську, Білгородську, Орловську та Севську) населені пункти Лівобережжя навпроти Києва увійшли до складу Київської провінції, а сотенний центр Київської сотні – перенесено у Бровари. З часу укладання між Україною та Росією Березневих статей 1654 року Москва вела цілеспрямовану політику на обмеження прав і привілеїв Гетьманщини.

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці

   Протягом 1662–1717 рр. вона реалізовувала їх через Малоросійський приказ, а протягом 1722–1727 рр. – Малоросійську колегію. Хоча полковий устрій в Україні формально зберігався до остаточного скасування Гетьманщини (1781 рік), реальна влада на Лівобережжі перебувала в руках російських чиновників. Для феодально-кріпосницької системи монастирського землеволодіння цей період став справді «золотим» віком. В обмін на підтримку чужоземної монархії київські монастирі знову отримали право самочинно розпоряджатися у своїх маєтностях лісовими угіддями, рибними ловами, а російські царі регулярно збільшували їх володіння. Наприклад, спеціальним указом Петра І Микільсько-Пустинський монастир отримав у користування весь Труханів острів. Після невдалого Прутського походу (1711 рік) російської армії на чолі з Петром І виникла загроза нападу на Київ військ Османської імперії і кримських татар. Для відбиття вірогідного нападу турецької армії в районі Микільської Слобідки росіяни збудували «міцний шанець» – земляне укріплення, в якому розташували артилерійську батарею для захисту переправ через Дніпро.

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці    Ще за 15 років нова загроза масштабної війни між Росією і Туреччиною спонукала російського імператора Петра ІІ повернути українцям низку вольностей, скасованих його попередниками. Так, 1727 року було ліквідовано Малоросійську колегію й відбулися вибори нового гетьмана України. Ним став миргородський полковник Данило Апостол. За його гетьманства здійснено чимало реформ, які позитивно позначилися на житті українців і значно посилили автономію України.
   Зокрема, він домігся дозволу для запорожців селитися у слобідках, навів лад у податковій сфері та сформував державний бюджет Гетьманщини, здійснив реорганізацію полкових, сотенних і сільських судів, захищав права селян, відновив стародавні вольності українських міст, досягнув суттєвого пом’якшення дискримінаційної політики Росії проти торгівельної діяльності українських купців, повернув у державне володіння чимало земель, незаконно захоплених приватними особами, чинив спротив переселенню росіян на територію України, вивів з-під юрисдикції російського генерал-губернатора Київ, сприяв поверненню січовиків із-за кордону тощо. Проте одразу ж після його смерті цариця Анна Іоанівна скасувала значну частину його здобутків.
   У період Гетьманщини динамічно розвиваються Воскресенська, Микільська та Кухмістерська Слобідки, які перетворюються на місцеві торгівельні і ремісничі осередки. Вони розміщувалися поблизу головних перевозів через Дніпро (Хрещатицького, Спаського, Наводницького) та обабіч важливих комунікацій – Київського, Бориспільського, Козацького та Черкаського шляхів. Ще з часів Хмельниччини для киян і мешканців Київського Лівобережжя важливе значення мав і Броварський шлях, який вів до Батурина, де з 1687 року знаходилася резиденція українських гетьманів.
   На початку ХVІІІ століття населені пункти Київського Лівобережжя в адміністративно-територіальному плані входили до складу сотень Переяславського та Київського полків. На жаль, детальних документальних свідчень про життя в них практично немає, оскільки до наших часів збереглися лише уривки матеріалів з ревізій лівобережних полків, що проводилися в 1690, 1718, 1723, 1740 – 1741 роках.

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці    Наприклад, за підсумками ревізії, яку провели 1736 року бунчуковий товариш Василь Будович та військовий канцелярист Панас Шкляревич, села Троєщина, Вигурівщина, Позняки, Воскресенська, Микільська і Кухмістерська Слобідки входили в адміністративні межі Гоголівської сотні. Сотенне містечко Гоголів знаходилося в семи верстах на схід від Броварів і найбільш зручна дорога до нього пролягала через село Требухів.
   Очевидно, саме ця обставина обумовила те, що в документах другої половини ХVІІІ ст. частина шляху на Бровари від Наводницького перевозу (нині в цьому місці знаходяться проспекти Соборності та Ю. Гагаріна) нерідко згадується як Требухівський шлях.
   Тогочасні мешканці Київського Лівобережжя займалися переважно скотарством, дрібною торгівлею, вирощуванням городини та рибальством. Заробити на прожиття землеробством вдавалося лише мешканцям сіл Бортничі, Вигурівщини та Троєщини, поблизу яких були більш родючі підзолисті ґрунти.
   Попри те, що на території Гетьманщини право на стягнення податків до 1729 року належало виключно козацькій адміністрації, монастирі самостійно вирішували цю справу. Навіть податки на утримання гарнізонів російських військ, так звані стації та порції, вони сплачували безпосередньо російській адміністрації.


   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".



Вам була корисна ця стаття?

Можете додати свій коментар
Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів, тільки текст, гіперпосилання недопустимі):