До змісту Неділя, 10.01.2021 19:14   

   До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.

---

Попередня частина (7)

   З року в рік боротьба українців з поляками посилювалася. Послаблена внутрішніми війнами країна водночас потерпала від набігів татар, магнати та влада Речі Посполитої або не мали сил, або не хотіли реагувати на цю загрозу. Так, за період з 1600 по 1647 рік зафіксовано 70 татарських набігів на Київщину і Брацлавщину. За таких умов українці мусили самі боронитися від татар і формувати власні збройні загони для захисту від них.
   Цілком зрозуміло, що організовані збройні загони діяли не лише проти кочовиків, а й мстилися за утиски з боку польської шляхти. Україною прокотилася низка повстань, наймасштабніші – під проводом Павла Бута, Івана Сулими, Дмитра Гуні та Якова Остряниці.
   Попри те, що польським військам щоразу вдавалося перемогти українців, ці війни відіграли значну роль у нашій історії, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення й окатоличення, зменшували тиск феодального гніту та сприяли формуванню національної свідомості.
   Цікаво, що на тлі постійних воєн, перша половина XVII ст. відзначилася бурхливим економічним і культурним піднесенням Київщини й України загалом. Так, лише у Київському воєводстві в цей період з’явилося понад 200 нових міст і містечок, а загалом їх чисельність виросла майже до 350. На щорічні ярмарки, які відбувалися в Києві двічі на рік, приїжджали купці з усієї Речі Посполитої та з сусідніх країн. Зростала й чисельність населення міста: якщо наприкінці XVI століття у Києві мешкало 10–12 тис. осіб, то у 20-і роки XVII ст. воно досягло 20 тисяч. Київ поступово повертав позиції центру українського церковного й культурного життя, відроджував славу одного з найбільших торговельних центрів на перехресті Європи і Сходу – на його ринках купці жваво торгували збіжжям, сіллю, кіньми, східними прянощами, тютюном, шовком, хутром, залізом і сільськогосподарським реманентом. У місті вільно ходила відома в Європі валюта, містяни розплачувалися празькими і литовськими грішми, угорськими флоринами, німецькими талерами, польськими злотими тощо. Наприклад, згідно з архівним записом від 1631 року, ігумен Микільського монастиря Серапіон Бєльський сплатив подимне за «млин Дарницький» у розмірі 40 польських грошей.
   Зрештою, Річ Посполита зробила висновки із заворушень на теренах східних володінь і пішла на поступки. 1633 року сейм затвердив спеціальні «Статті для заспокоєння руського народу», якими вища духовна влада в Україні закріплювалася за київським митрополитом, а сам митрополит обирався православними ієрархами. Цим же документом православному духовенству повернули раніше відібрані київські церкви і монастирі, крім Видубицького.
   Серед вольностей, які отримали козаки згідно з цим документом, окремо оговорювався дозвіл на вільне поселення на всій території України. Проте магнати і шляхтичі часто ігнорували цей пункт, побоюючись заворушень, і не дозволяли їм селитися ані на панських землях, ані в межах міст і сіл. Відтак найчастіше вони осідали на коронних землях поблизу міст, засновували села і хутори, які на довгі віки зберігали статус козацьких і не підпорядковувалися ані панській, ані духовній владі, лише світській. Не став виключенням і Київ. Магістрат заборонив козацькій вольниці селитися в межах міста, відтак у цей період на його околицях виникло чимало козацьких поселень, в тому числі й на Лівобережжі. Деякі зберігали статус козацьких аж до кінця ХIX століття, як от Биківня чи Дарницькі хутори.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".