Тег AREA, атрибут coords


Сайт Л і с к и               Головна      Про сайт     Архів новин     Флора/Монітор     Вебкамера 

Уривки з книги про історію Дніпровського району столиці. Частина 3

Неділя, 26.01.2020 20:18   

   До уваги читачів - уривки з історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром", яке вийшло в світ у 2019 році з нагоди 50-річчя заснування Дніпровського району міста Києва. Книга передавалась у всі бібліотеки району.


Попередня частина (2)

Наступна частина (4)  

   В Іпатіївському літописі від 1146 року йдеться про перевоз, розташований неподалік впадіння Десни у Дніпро. У ньому, зокрема, згадується, як під час битви Ізяслава з Ольговичами один із них – Святослав, «бежа на устье Десны за Днепр», після чого переможці «идоша до них до Вышегорода, и до Днепра, до устья Десны, и до перевоза до Киевского, секуще я».

   Чимало літописних подій пов’язані з дніпровськими островами, зокрема Трухановим. Саме на ньому, поблизу Долобського озера, у 1103 році Володимир Мономах влаштував доленосний з’їзд, під час якого зумів згуртувати князів для спільної боротьби з половцями: «Вложи Бог Володимеру в сердце и нача глаголити брату своему Святополку, понужая его на поганыя, на весну [...] и прииде Володимер, и сретостася на Долобеске, и седоша в едином шатре, Святополк с своею дружиною, а Володимер с своею».

   Цей острів та озеро відомі й тим, що тут у 1158 році кияни розгромили військо князя Юрія Долгорукого, а 1180 року – Ігоря Святославовича. Літопис іронічно розповідає, як «Ігор, побачивши, що половці [його союзники] переможені, і так з Кончаком, вплигнувши до човна, тікав на Городок до Чернігова».

   На Трухановому острові, за припущеннями дослідників, знаходилася заміська резиденція князя Юрія Долгорукого, яку він називав «Раєм». У травні 1158 року, після смерті князя, кияни, котрим не подобався жадібний і жорстокий володар та його поплічники, повбивали челядь та зруйнували маєток.

   У стародавніх літописах згадується про ще один острів розташований навпроти Видубицького монастиря. Наприклад, у записах, датованих 1149 роком щодо переговорів київського князя Ізяслава Мстиславовича з Ростиславом Юрійовичем, є така фраза: «[...] и в то время стояше Изяслав противу святому Михаилу у Выдобыча, в острове, Ростислав же приеха ту». Його назву встановити не вдалося, оскільки з тих часів води Дніпра не раз міняли конфігурацію берегів та островів.

   На думку істориків, у період Київської Русі на Київському Лівобережжі існував лише один постійний населений пункт – містечко Городець або Городець Пісочний. Вважається, що він розташовувався у піщаних дюнах на березі однієї з стариць Десни – Радосині (Радунці), яка впадала в Дніпро.

   Життя і загибель Городця Пісочного є живою ілюстрацією твердження, що природні умови Лівобережжя не дозволяли зводити фортифікаційні споруди, здатні надійно захистити від підготовленого ворога.

   За однією з версій, будівництво цього містечка у Х ст. ініціював легендарний князь Володимир Святославович, котрий заснував на Лівобережжі удільне Переяславське князівство та збудував велику мережу фортець і містечок, покликаних стримувати набіги кочівників. Городець Пісочний був одним із найважливіших елементів цієї оборонної системи, оскільки мав захищати підступи до Києва

   Городець займав важливу стратегічну позицію, недаремно літописні згадки про нього найчастіше стосуються певних воєнних подій (1026, 1078, 1098, 1111, 1134, 1142, 1151, 1170 рр.). Крім того, прикордонний статус містечка робив його дуже зручним місцем для мирних перетрактацій. Наприклад, тут у 1026 році Ярослав Мудрий уклав мир зі своїм братом, Чернігівським князем Мстиславом: «Ярослав совокупи воя многы, и приде Кыеву, и сотвори мир с братом своим Мстиславом у Городьца. И разделиста по Днепр Русьскую землю: Ярослав прия сю сторону, а Мстислав ону: и начаста жити мирно и в братолюбьствии, и уста усобица и мятеж, и бысть тишина велика в земли».

   1097 року Володимир Мономах проводив у Городці перемовини у справі про осліплення князя Василька Ростиславовича, звідси він рушив з військом на Київ і тут уклав мир із Святополком Ізяславовичем. У 1135 році, під час війни з Київським князем Ярополком Мстиславовичем, Всеволод Олегович Чернігівський зі своїми братами спалив містечко: «Всеволод же с братью своею... поидоша, воюя села и городы ... и до Киева придоша и Городец зажгевша на святаго Андрея день».

   Востаннє містечко виконало свою оборонну функцію восени 1240 року, коли його захопили війська воєводи Батия – Менгу-хана. Монголо-татарські воєначальники влаштували у Городку ставку, звідки керували облогою Києва. Захопити столицю Київської Русі загарбникам вдалося лише за два з половиною місяці. Вони знищили майже всі житлові й господарські споруди, із понад 40 мурованих храмів залишилося тільки п’ять чи шість. У жорстоких січах загинули майже всі оборонці міста – з п’ятдесяти тисяч киян живими залишилися не більше двох. «Того ж року татари здобули Київ... і святу Софію розграбували й монастирі всі, й ікони, і хрести, і все узороччя церковне взяли, а людей від малого до великого вбили мечем», – оповідується про цю трагедію в літописі.

   З падінням Києва давньоруська держава, фактично, перестала існувати. Монгольське нашестя та золотоординське ярмо загальмували економічний, політичний і соціальний розвиток українських земель на багато віків наперед.


   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".



Вам була корисна ця стаття?

Можете додати свій коментар
Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів, тільки текст, гіперпосилання недопустимі):