Продовжуємо нашу віртуальну подорож на автобусному маршруті № 118. Це вже четверта зупинка, яка складеться також з двох частин. Сьогодні нас очікують зупинки «Комфорт Таун» та «Вулиця Тампере».

   «Comfort Town» перекладається як «КОМФОРТНЕ МІСТО». Це житловий комплекс, спорудження якого почалося з 2009 року. Площа на сьогодні вже досягла 40,7 гектарів. Проект ЖК було розроблено в Архітектурному бюро «Архіматика», який став переможцем Національної премії «Найкраща новобудова економ-класу». Будинки мають від 5-ти до 16-ти поверхів, передбачено більше 60 різних варіантів планування квартир. Заплановано збудувати 4400 квартир. На сьогодні анонсується продаж квартир 6-ї черги будівництва. Передбачено 7 – 8 черг.

   Комплекс знаходиться у кварталі між вулицями: Регенераторна, Березнева, Каунаська та Вифлеємська (бувша Академіка Шліхтера, перейменована у 2016 році). На території комплексу знаходиться Академія сучасного навчання для дітей, ТЦ NOVUS та фітнес-клуб SportLife.

   Характерною особливістю комплексу є колір та дизайн будинків. Основна територія Комфорт Тауна огороджена і доступ до неї дозволений тільки його мешканцям.

   А що було на цій місцині до початку будівництва «Комфортного Міста»? Історія її давня! У 1909 році тут розпочало свою діяльність підприємство по виготовленню фанери та тари. Відкрили його брати-бізнесмени Гебель. Підприємство займало площу між хуторами Позняки, Зательбін Березняк та дачною Новою Дарницею.

Завод братів Гебель. Фото з сайту підприємства Фанплит

   Біля заводу виникло поселення Фанерне. Воно займало територію між сучасними вулицями Фанерної, Березневої та Харківським шосе. У 1935 році поселення адміністративно увійшло до Дарницького району міста Києва. Під час 1941-1943 років підприємство дуже постраждало, але вже у 1948 році запрацювало. У місцині були вже сформовані шість вулиць та в кінці 1950-тих Фанерне знесли, а мешканців переселили у багатоквартирні будинки. Однак саме підприємство вистояло і отримало назву ЧАО «Фанери та плити». Та дивує те, що на його території у 2014 році трапилося декілька пожеж сумнівного характеру.

   Друге підприємство – гумово-регенераторне – відкрилося у 1936 році під назвою «Вулкан» неподалік поселення Фанерне. Таке сусідство забезпечило мешканцям округи постійний неприємний запах гуми та викид у атмосферу шкідливих речовин. У роки незалежності завод працював як відкрите акціонерне товариство. В колективі не було протесту проти рішення Київради від 2 квітня 2009 року про передачу 28 гектарів заводської площі під будівництво житлового комплексу.

   Зараз різнокольорові будинки «Комфорт Тауну» відрізняються від сірої палітри Лівобережжя. Від минулого промислового об’єкту «Місто Комфорту» успадкувало адресу – вулицю Регенераторну. І, як пам’ять про завод, зберігся його басейн «Ювілейний», що на проспекті Соборності, 5 В.

   В майбутньому, можливо, всі промислові підприємства у міській зоні замінять на житлові комплекси. Поки що про робоче поселення Фанерне нам не дають забути однойменні вулиця та провулок.

   До слова сказати, на розі вулиці Фанерної та Харківського шосе на території Управління експлуатації каналізаційних мереж і насосних станцій АК «КИЇВВОДОКАНАЛ» знаходиться єдиний на пострадянському просторі, унікальний «Музей історії каналізації».

   Приміщення будинку музею – це стара насосна каналізаційна станція, яка була закрита в середині 70-х років минулого століття. Музей тут відкрили у 1994 році до сторіччя заснування Київської централізованої системи каналізації, побудованої 21 грудня 1894 року.

   Відомо, що одним із підрядників будівництва була будівельна компанія Владислава Городецького. Він брав безпосередню участь у розробці проектів спеціальних будівель на вулиці Введенській – комплекс зберігся досі. Споруди належать до унікальних пам’яток технічної архітектури Києва.

   У Києві повна роздільна каналізаційна система була першою не тільки в Росії, але й однією з перших у Європі. – почав розповідь науковий співробітник Київводоканалу Михайло Васильович Василик.
   - Як відомо, історія Києва налічує не одне тисячоліття,- продовжує екскурсовод. Історія водогону починається ще з прадавніх часів у Римській імперії. Київ, як одне з найбільших міст Європи, не міг обійтися без системи водопостачання і водовідведення. Ще у п’ятому столітті було викопано десятки колодязів, а вже в десятому з’являються перші трубопроводи з дерев’яних порід. Тільки у 1775 році дерев’яні і керамічні труби замінюються металевими.
   А в середині ХІХ століття для подачі води почали використовувати парові насоси. Пробурили першу в місті артезіанську свердловину 103-метрової глибочини. У 1872 році запрацював централізований водопровід з водозабором із Дніпра. З цієї дати і починається відлік сучасного Київводоканалу. На честь такої дати вийшла книжка «145 років невпинного потоку» (Київ – Логос – 2017).
   - Михайле Васильовичу! Як впливає будівництво нових житлових комплексів на стан водопроводу та водовідведення? Чи немає загрози, не дай Боже, якоїсь неординарної ситуації для мешканців вже п’ятимільйонного мегаполісу? – запитує екскурсантка.
   - Можу Вас запевнити, що побоювання Ваші безпідставні. Чому? Коли вводиться нова станція водопроводу чи водовідведення в експлуатацію, то перед тим все вираховуєтья на випередження на десятки років вперед, в тому числі і на збільшення населення, і на ріст житлового будівництва, і на розвиток інших інфраструктур міста. Сьогодні подача води до споживачів міста Києва становить близько 900 тисяч кубічних метрів на добу. А потужності ми маємо до 1,5 мільйона кубічних метрів на добу. Так що не хвилюйтеся, наша система надійна!
   - А як щодо якості води? Чим керуєтеся?
   - В музеї є частина макету першої водопровідної станції, в розрізі якої показано схему очищення води. Протягом багатьох років в місті існує три джерела водопостачання: річка Дніпро, річка Десна та артезіанська вода. Зараз наше підприємство працює згідно до вимог Державних санітарних правил і норм 2.2.4-171.-10. Щодоби відбирається та аналізується приблизно 1000 проб води. В Києві знаходиться 32 насосні станції. У Київводоканалі працює близько 7 тисяч осіб. Серед робітників є і династії, які разом налічують 140 років. Як Ви знаєте, у 2016 році головою Правління - Генеральним директором Київводоканалу - обрано Новицького Дмитра Юрійовича. Залучаються інвестиції для проектування нових технологій. Ведеться реконструкція споруд очистки стічних каналізаційних вод і будівництво технологічної лінії по обробці та утилізації осадів Бортницької станції аерації. Проект має бути реалізовано до 2024 року.
   - Дякую за цікаву екскурсію і корисну інформацію! Бажаю успіхів на благо всіх Киян!
   - І Вам всього найкращого!

   Залишаємо музей і повертаємося до вулиці Регенераторної із загальним номером 4. Вулиця має довжину 380 метрів і, як бачимо із історії минулих поселень, виникла вона у середині ХХ століття під назвою Нова. Сучасну назву носить з 1957 року. По двох кутах її розташовані вулиці Каунаська та Тампере. На розі вулиці Регенераторної, 4/1 та Каунаської, 3-в стоїть ошатна будівля Київської місцевої прокуратури №2, яку прикрашають дві великі клумби.

   А на закінченні вулиці Регенераторної, 4/10 починається вулиця Тампере. Правда, на цьому невеличкому просторі будинків немає, тільки стоїть дорожній вказівник «Вулиця Тампере». А починаються будинки через перехід з парної сторони проспекту Соборності.

   «ВУЛИЦЯ ТАМПЕРЕ» пролягає до проспекту Миру, має довжину в 1 кілометр і 100 метрів. Виникла наприкінці 50-х років ХХ століття під назвою Нова. З 1957 мала назву Чорноводська. Сучасну назву отримала на честь фінського міста Тампере – побратима Києва – з 1961 року, що зафіксовано на анотаційній дошці (буд. № 18/19).

   Тампере (фінською Tampere, шведською Tammerfors) – місто на півдні Фінляндії, друге за промисловим значенням. Тампере – вузол залізниць і автомашин, порт.

   На вулиці Тампере із соціальних закладів маємо дитячі садочки № 297, № 311, спеціалізовану школу № 188, дитячий клуб карате «CHAMPION KIDS» (буд.16) та технологічний ліцей (буд. № 9).

   Ліцей відкрито у 1992 році на базі Дарницького міжшкільного навчально-виробничого комбінату. В ньому вивчаються поглиблено математика, фізика, інформатика, хімія, біологія, технічне креслення, здійснюється допрофесійна підготовка по програмуванню та інформаційних технологіях.

   На розі вулиці Тампере та проспекту Миру встановлено: «Пам’ятник воїнам-чорнобильцям присвячується. У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1990 роках взяло участь понад 500 тисяч військово-службовців та військовозобов’язаних. Споруджено в пам’ять 10-ї річниці Чорнобильської катастрофи 26 квітня 1996 року», - гласить чавунна табличка на гранітній стелі, яку ховає металева ажурна ротонда. Низько вклонімося пам’ятнику нашої трагічної історії.

   Така сьогодні була віртуальна прогулянка. А оскільки липень – пора вступних іспитів до навчальних закладів - пропоную вірш про молоду людину у цьому світі.

ЮЛІЯ ГРИГОРУК «ДІВЧИНКО»:

           Дівчинко з очима кольору хмар,
           Твої сльози висохли, як вода.
           Дивний час - досвідчений антиквар,
           Але й ти до вічності молода.

       Що ти знаєш, дівчинко, про цей світ?
       Тільки те, що він до зіниць тонкий.
       В когось, кажуть, правдонька на обід,
       А у тебе ніжності на роки.

           А у серці - росяне полотно,
           Від зими до осені - тихий жаль.
           І уста малинові, як вино,
           Але кажуть, в осені є межа.

       Що ти знаєш , дівчинко про цей час?
       В нього темні камені у душі.
       А у тебе - вогники у очах.
       Зачекай же, зіронько, не спіши…

Допоміжна інформація для підготовки тексту була взята з Вікіпедії. До наступної зустрічі!

Антоніна Просєкова
17 липня 2017 р.
Місто Київ

Наступна замітка

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Пишуть читачі".