Автобусний віртуальний тур 118-им маршрутом продовжуємо і перед нами постає «МАСИВ БЕРЕЗНЯКИ - наша п’ята зупинка.

   Великий житловий масив Березняки будували не на пустому місці. Він виріс на землях Кухмістерської слобідки та хутора Зательбін Березняк, які мають, як і все Лівобережжя, давню історію.

   Ще у 1720 році слобідка згадується у грамоті царя Петра І як приватність Києво-Печерської лаври. Слово кухмістер, мабуть, походить від німецького Kuchenmeister, що означає кухар і від якого походить топонім Кухмістерська. В кінці ХУІІІ століття тут мешкало всього 94 людини у 25 хатинах. Слобідку і хутір Зательбін Березняк поділяло озеро Тельбін (слово можна писати і через літеру «і», і через «и» - А.П.). Колись на східному березі озера був великий березовий гай, який і дав назву хутору, а потім і великому житловому масиву.

   З 1796 по 1923 роки ці землі перебували у складі Остерського повіту Чернігівської губернії. У 1923 році вони були приєднані до Києва.

   У 60-ті роки минулого століття населення місцини збільшилося до 1420 осіб. Тут діяли завод залізобетонних конструкцій, спортивна база Палацу піонерів та пост Дніпровського пароплавства. У цю ж пору почалося знесення слобідки і підготовка території для великого житлового будівництва (1967 рік).

   Рельєф був піднятий на 5 метрів із піску, який добували з Дніпра та озера Тельбін. З 1971 року на площі у 40 гектарів почали будувати перші мікрорайони. Дев’ятиповерхових будинків було 73% , а з 16-ти поверхів – 27%. Автори проекту архітектори С.Шпильт, В.Гречина, Г.Блинова та Л.Козлова. Через п’ять років, коли масив майже був готовий, загальна його площа становила 240 гектарів, житловий фонд забезпечував проживання 40 тисячам осіб, а проект передбачав збільшення кількості мешканців до 60 тисяч.

   Тож, цьогоріч мегамасив Березняки відмічає свій піввіковий «стаж» - 50 літ з початку забудови перших мікрорайонів! Вітаємо березняківців з цією датою!

   Сьогодні житловий масив Березняки займає площу між Дніпром, проспектом Соборності та залізницею.

   Найдовша його вулиця Березняківська опоясує дугою масив - одним кінцем вона торкається Дніпровської набережної, а другим – вулиці Івана Миколайчука. Березняківська у собі має довжину рівно 3 кілометри. Сучасну назву носить з 1967 року.

   На своїх теренах розміщує: - дві ЗОШ - № 209 (буд.№32) та № 228 (буд.34), на території якої стоїть пам’ятник літаку МІГ-21 загиблим пілотам у Другій світовій війні.

   Також на ній діє гімназія № 30 «ЕкоНад» з поглибленим вивченням іноземних мов (буд. № 30-Б).

   За однією адресою – буд. № 26-Б – діють Київська вища банківська школа та Київський університет ринкових відносин.

   На фасадах будинків цієї вулиці встановлені меморіальні дошки-портрети з чорного граніту:

   на № 23 – на честь засновника та керівника автокооператива «Березняки-3» Омельченка Анатолія Євстафієвіча (1919-1997);

   на № 25 – на честь одного із засновників ГБК «Березняки – 2» Шпирка Костянтина Івановича (1927-2002).

   Другою за довжиною на масиві є вулиця Івана Миколайчука, яка тягнеться на один кілометр 600 метрів від Дніпровської набережної до Березняківської вулиці. З 1967 року мала назву вулиця Серафимовича на честь російського письменника. Сучасну назву отримала на честь українського актора, кінорежисера, сценариста з 2016 року. На честь цієї видатної людини та з приводу його 75-річчя з дня народження (1941-1987) 9 вересня 2016 року було закладено парк і камінь на місці майбутнього пам’ятника навпроти будинку № 5 цієї вулиці, де Іван Васильович жив з 1971 по 1987 роки, про що свідчить його барельєф та напис на цьому ж будинку.

   Незвична кована скульптура у вигляді дерева висотою 2,7 метра, на якому висять 15 швейних машинок, відкрила глядачам компанія Текстиль-Контакт на честь Міжнародного дня швейних машин (10 березня) у березні 2017 року біля будинку № 3-А. Скульптуру виготовлено в майстерні художнього кування Олександра Загороднього.

   Іншим культурним закладом за цим же номером будинку є Театр українського фольклору «Берегиня». Театр заснований у 1988 році. Директор – заслужений артист України Геннадій Андрійович Андрющенко. В репертуарі театру більше 12 програм. За кордоном «Берегиня» гідно представляє український фольклор – має золоті і срібні сертифікати.

   Також у цьому ж будинку знаходиться Дитячо-юнацька спортивна школа № 10.

   А бібліотека для дітей імені Павла Усенка є в будинку № 7.

   За цією ж адресою знаходиться спортивно-танцювальний клуб для дітей «Березіль».

   У будинку № 9-А знаходиться гімназія імені Павла Тичини № 191.

   У будинку № 15-А розташований дошкільний навчальний заклад № 274.

   А середня школа імені В.Кудряшова № 195 перебуває у будинку №17-А.

   За адресою у будинку № 15-А знаходиться також кінотеатр «Старт», який бере свій початок у другій половині минулого століття, як дитячий кінотеатр. В 2007 році він увійшов до об’єднання «Київкінофільм». Ця подія подарувала «Старту» модернізацію приміщення, зали, фойє та технічного обладнання. В 2008 році він відкрився для глядачів на 176 місць.

   Київзеленбудом між цією вулицею та проспектом Соборності запроектовано майбутній народний ботанічний сад. Роботи будуть проводитися в декілька етапів. Планується висадити біля 200 дерев та кущів.

   Така сьогодні вулиця Івана Миколайчука.

   Далі у нас Дніпровська набережна, до якої виходить житловий масив, має довжину чотири з половиною кілометри, тому вона відноситься і до Дніпровського району і до Дарницького. На масиві вона починається від проспекту Соборності і закінчується біля проспекту Миколи Бажана. Початковий відрізок (від моста Патона до Причальної вулиці) був прокладений у 50-ті роки ХХ-го століття, забудований у 1960-1970-ті роки. Сучасну назву має з 1967 року. У 1988 році Дніпровську набережну продовжили до проспекту Миколи Бажана.

   На набережній, навпроти проспекту Павла Тичини, відновили церкву Святого Ярослава Мудрого. Вона нагадує нам часи Кухмістерської слобідки, коли прочани, які йшли зі Сходу до Печерської лаври, перепочивали тут і молилися, щоб вдало переправитися по Борисфену, а потім щасливо повернутися у свої домівки.

   Постала ця невеличка культова споруда у 2010 році за проектом архітектора Олександра Кругляка.

   Набережну прикрашає паркова алея. На розі вулиці Івана Миколайчука та Дніпровської набережної стоять новітні будинки із синього скла та бетону, в яких розміщені різні салони, магазини та ресторації.

   Також на Дніпровській набережній зведені кілька нових житлових висоток, на території яких є приватні клініки, хімчистки, аптеки, студії йоги та фітнесу.

   З набережної переходимо відразу до проспекту Павла Тичини, який має один кілометр та сімсот метрів у довжину і закінчується біля Березняківської вулиці, розділяючи майже на дві рівні частини весь житловий масив.

   Виник проспект у 50-ті роки минулого століття під назвою Нова вулиця. З 1957-го року – Тельбінська вулиця. Сучасну назву на честь українського поета Павла Тичини отримав з 1968 року.

   За його адресою у будинку № 22-А знаходиться ЗОШ № 81.

   Інститут післядипломної педагогічної освіти розташований у будинку під номером 17.

   А під номером 18 – реконструйований легкоатлетичний манеж, в якому цього року з 31 березня по 2 квітня проходив Відкритий чемпіонат з художньої гімнастики «Кубок Березняків – 2017» (реконструкція манежу продовжується – А.П.).

   Повернемося трохи назад по проспекту і вийдемо до невеличкої вулиці імені геніального українського актора Амвросія Бучми, що має всього 500 метрів, і яка розділяє північну частину масиву на два мікрорайони - 1-й та 2-й і виходить до вулиці Івана Миколайчука.

   Виникла вулиця, як і попередні на цьому масиві, у середині 60-х років ХХ століття під назвою Безіменний бульвар. Сучасну назву отримала з 1967 року.

   У будинку номер 6-ть знаходяться разом дві дитячі школи – художня №2 та музична №20.

   А на будинку за 8-м номером 27 березня ц.р. відкрили меморіальні дошки народним артистам України Маргариті Кринициній та Бориславу Брондукову. Вони жили тут з 1970 року. Трохи заглянемо до їхніх біографій.

   Борислав БРОНДУКОВ (01.03.1938 – 10.03.2004) – радянський та український актор, народний артист України. Після будівельного технікуму працював на заводі «Арсенал», де грав у народному театрі. Там його і запримітив Микола Задніпровський, який запропонував хлопцю вступити до інституту імені Карпенка-Карого (1961-1965). Студентом він познайомився з Іваном Миколайчуком. Дебютував Брондуков 1962 року у фільмі Сергія Параджанова «Квітка на камені», отримав диплом за кращу чоловічу роль у цьому фільмі.

   Актор знявся у понад 110 фільмів. Останній фільм з його участю був «Хіппініада, або Материк любові» (1997 р.). Переніс три інсульти. Похований на Байковому кладовищі.

   Маргарита КРИНИЦИНА (07.10.1932 – 10.10.2005) – радянська та українська комедійна актриса, посмертно нагороджена званням народної артистки України. Закінчила московський інститут кінематографії 1955 року. Переїхала до Києва у 1959 році. Знаменитою стала після фільму «За двома зайцями». На її доробку більше 70 ролей.

   Похована актриса на Байковому цвинтарі.

   23 серпня 1999 року на Андріївському узвозі урочисто було відкрито бронзовий пам’ятник героям фільму «За двома зайцями» Проні та Свириду Голохвастому (скульптори В.Щур, В.Сивко; архітектори В.Скульський. Р.Кухаренко).

   З вулиці одного відомого артиста попрямуємо до вулиці іншого видатного митця – Юрія Шумського. Її довжина налічує 620 метрів, пролягає від проспекту Павла Тичини до вулиці Березняківської. Збудована вона у 1-й половині 1970-х років на місці вже згаданої Кухмістерської слобідки. Сучасну назву отримала на честь українського актора, народного артиста СРСР.

   На вулиці знаходиться 98 відділення зв’язку у будинку № 4-А.

   У цьому ж будинку працює бібліотека для дітей імені Івана Сергієнка.

   І, майже поруч з вулицею, лежить перлина, як масиву Березняки, так і всього нашого міста - велике, чисте і глибоке озеро Тельбін, довжина якого має 670 метрів, а ширина – 450 м. Глибина від 7 до 13 метрів. В озері вільно себе почуває різна риба, плавають дикі качки і розквітле латаття.

   Озеро відоме з часів Київської Русі. Слово «тельба» означає «старе русло» - це одна з версій походження назви водоймища. Колись, під час весняних паводків, озеро з’єднувалося з могутнім Дніпром. У ХІХ столітті через центральну його частину побудували залізничні колії, розділивши озеро навпіл. На Березняках залишається зараз його велика частина, а по другу сторону залізниці є ще невеличке озерце Нижній Тельбін. Від минулої площі великого озера зараз лишилося лишень 40 відсотків.

   Озеро привертає увагу фанатів творчості Віктора Цоя. Нагадаю, що тут у 1986 році були зйомки епізодів першого короткометражного фільму рок-групи «Кіно» - «Кінець канікул», режисера Сергія Лисенка.

   Навколо озера є алея здоров’я – бігова червона доріжка з м’яким покриттям, завдовжки у 2 кілометри. Збудували її і відкрили 1 жовтня 2016 року завдяки меру Києва Віталію Кличку.

   А нещодавно (28.05.2017) у День Міста міський голова Віталій Кличко відкрив унікальний в Україні комплекс аерації, встановлений на цьому озері. Окрасою даного проекту став світломузичний фонтан. Першою музикальною композицією був гімн міста «Як тебе не любити, Києве мій!». Фонтан включається вранці і ввечері.

   На цьому я завершую нашу подорож по великому житловому масиву Березняки. Більшу інформацію шукайте у раніш згадуваній книжці «Киевское левобережье…».

На останок пропоную ще один вірш Максима Богдановича «Озеро»:

       В чаші темній і глибокій
       Плеще, піниться вино;
       Хмелем світлим і холодним
       Колисається воно.

           І гойдаються осоки,
           І шумить високій бір,
           А в душі не замовкає
           Струн веселих перебір.

   У такі спекотні дні хочу, щоб читачі віртуально відчули прохолодні хвилі ранкового озера Тельбін. До наступної зустрічі!

Антоніна Просєкова
5 серпня 2017 р.
Місто Київ

Наступна замітка

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Пишуть читачі".