Неділя, 07.08.2016 08:11   

   Замітка від 14 травня "Голуби обживають вебкамеру ДВРЗ", а конкретніше - лінк з неї на естонський сайт з вебкамерою біля гнізда скопи, зацікавили багатьох читачів сайту "Ліски". Про інтерес свідчить порівняно велика кількість "плюсів" на цій публікації. А читачку й письменницю Антоніну Просєкову надихнула на регулярні спостереження за гніздом, які знайшли своє втілення в художній замальовці "Від народження до першого польоту" з серією фотографій.

   Я не біолог і тим паче не мисливець. Цією птахою захопилася спонтанно, як тільки її побачила на широкому екрані вдома. Враження було таке, наче я сиджу високо на дереві, поруч із гніздом, і соснове гілля колише тихенький прохолодний вітерець.
   Це сталося 14 травня, і з того дня до сьогодні (з невеликими перервами) я спостерігала за дуже вихованою родиною кожного дня. Було у мене зафіксовано 500 знімків фотоапаратом, але, на жаль, ці знімки пропали. Читачам пропоную світлини, які залишилися на мобільному телефоні - їх у мене біля 200. Тож, для Вас, шановні, вибрала більш характерні.
   Скопа відноситься до денних хижих птахів з ряду Соколоподібних. Вона настільки специфічна, що виділена в окрему родину Скопових, котрий налічує 1 вид. Поширений цей птах по всьому світу. (У Google "Скопа - рідкісний птах...").
   Та хижість їхня полягає в тому, що полюють тільки на рибу, бо харчуються нею, і тільки свіжою. А людина хіба не ловить рибу для своїх потреб?
   У всьому іншому ці птахи толерантні, елегантні, люблячі, дбайливі і охайні. Голос приємний, мелодійний, спокійний. Розмах крила до півтора метра, хоча важить півтора кілограми, як середня курка.
   Оці крила мене й зачарували. Я тільки й чекала, щоб хтось (вона чи він) піднявся з насиджених яєць, розгорнув великі крила у формі літери "М" з шоколадним кольором пір'я і полетів. Полетів поснідати, або повечеряти, бо ж сиділи незворушно на яйцях по декілька годин підряд - і під пекучими сонячними променями, і під дощевицею.
   Ні гучного галасу, ні дріб'язкової штовханини у гніздовищі не було. Вони чемно передавали варту одне одному. Іноді Мати дуже обережно перевертала яйця, щоб вони рівномірно були нагріті до певної температури, яку вона визначала своїм подихом.
   Цю дбайливу пару я не розпізнавала ні по кольору, ні по розміру. Вони для мене були однакові. Тільки у Матері на одній нозі чорна обручка, на другій - біла, а у Батька на обох ногах по білому браслету. Які в них імена, я теж не знаю. Мені не вдалося з'єднатися зі світовою Асоціацією Kalakotkas, яка займається виключно скопами.
   І ось 5-го, а потім 6-го червня (за моїми підрахунками) з'явилися двоє біленьких пухнастиків з чорною тоненькою смужкою вздовж спинки - Перший та Другий пташеняти.
   А вже з 14 червня окрас почав потроху змінюватися на біло-сірий, і вони ще пухнастики-"немовлята". Батько тільки встигає далеко літати і ловити червону рибину, а Мати дбайливо відриває невеличкі шматочки цієї смакоти і обережно вкладає у розкриті дзьобики своїх чад. Це неймовірно захоплююча картина, бо в ній стільки тепла, любові, ніжності, турботи до своїх діточок.
   Та не завжди була риба, і тоді батьки приносили моховиння та кору берези та інших дерев. З двадцятого червня почали підростати перші пір'їнки, і окрас став більше сірий і трохи білий по краях пір'їн. Вони вже стали "підлітками", і на них одягли каблучки - білі за кольором.
   Кожен день пташенята змінювалися - і в розмірах, і в окрасі. Перший був більшенький, а Другий трохи менший, але Мати однаково піклувалася про обох.
   Не однораз була і негода. Коли діти були маленькими пухнастиками, Мати накривала їх крилами, а сама терпляче перечікувала зливу, тільки трясла головою, збиваючи вологу з пір'я. А вже дорослі пташеня не поміщалися під материнським тулубом, і в дощик покірно сиділи поруч у гніздовищі. Після великої зливи батьки приносили моховиння, вмощували його на "дно" оселі. Також займалися "ремонтом" - краще вкладали гілляки, віття та менші галузки по краю гнізда.
   У середині липня Перший почав вже сам споживати рибу, а за ним і Другий. В кінці липня обоє пташенят випробовують свої крила над гніздом.
   Моїм здивуванням було, коли четвертого серпня я побачила зовсім вільне гніздо. - Щасливого вам польоту! - побажала я таким дивовижним птахам, до котрих прикипіла серцем.

4 серпня 2016 року, м.Київ
Антоніна Просєкова

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Пишуть читачі" та "Екологія".