До змісту
Будівлі ДВРЗ: будинок заводської еліти
Коментуючи
одну з новин нашого сайту, читач Володимир доповнив її інформацією про будівлі ДВРЗ:
"Навпроти стадіону стоїть найбільший тоді на ДВРЗ, зведений 1956 року для нової Заводської еліти,
чотириповерховий будинок з упорядкованим огородженим двором".
Мова йде про будинок №107/2, розташований на розі Алма-Атинської
та Рогозівської вулиць. На першому поверсі працюють ательє з пошиття одягу та майстерня з ремонту взуття.
Навпроти будинку знаходиться Дитячо-юнацька спортивна школи №21
(ДЮСШ-21), яка працює на базі стадіону "Дніпровець-ДВРЗ", та сам стадіон.
До речі, старожили пригадують, що раніше на місці стадіону була чимала улоговина. При спорудженні стадіону
у ході численних суботників улоговину засипали грунтом, щоб підняти футбольне поле до рівня навколишньої місцевості.
Як видно з фотографій, будинок непогано зберігся і навіть тепер має досить імпозантний вигляд. Звичайно, зараз у його 80-ти квартирах проживають не тільки представники "заводської еліти", а й їхні діти та внуки, а також власники придбаних квартир (у будинку приватизовано 70 квартир, ще 10 залишаються в комунальній власності).
Мабуть, розподіл квартир у цьому будинку обійшовся без скандалів, як це було з квартирами зведеного раніше будинку №50,
про що ми писали в замітці
"ДВРЗ в архівах КДБ СРСР". Наводимо уривок:
"31 декабря 1956 года, в 11 часов утра, Безносюк, будучи в нетрезвом состоянии, учинил в кабинете начальника
жилищно-коммунального отдела завода скандал, о чем был составлен акт (л. д. 3, 4), который и послужил основанием
к возбуждению настоящего дела.
Из акта усматривается, что Безносюк, угрожая начальнику упомянутого выше отдела убийством, в присутствии рабочих
Радько и Гришко обвинял его в продаже квартиры в доме №50, кроме того, высказался в антисоветском духе против
коммунистов и партии в целом, что, мол, коммунисты издеваются над рабочими и пр., заявляя при этом, что устроит
«второй Будапешт».
Допрошенные по существу акта начальник ЖКО з-да Алексеев и работающий в его подчинении свид[етель] Радько заявили,
что Безносюк, угрожая «вторым Будапештом», действительно высказывался в антисоветском духе, возводя при этом
клевету на КПСС (л. д. 5–11).
Безносюк изложенных показаний не подтвердил и показал, что он против партии и Советской власти ничего не говорил,
а лишь устроил скандал Алексееву за то, что он и другие члены администрации завода отказывали ему в расширении
жилплощади, тогда как свою жилплощадь улучшали и раздавали квартиры лицам, имевшим собственные дома."
Доповнення від читача Володимира
|
Поблизу вищезгаданого майдану в напівпідвальному приміщенні будинку № 55, навпроти стадіону, містилася невеличка
майстерня, де чоботарював Льоня. Працював він на ДВРЗ не один десяток років. Льоні можна було віддати в ремонт
взуття і прийти у призначений день, не сумніваючись у якісному й своєчасному виконанні замовлення. Якщо взуття
потрібно вам зразу, можна почекати, поки він його зробить, тут же у майстерні. Для цього були передбачені
зручні місця, щоб посидіти. Але шанували Льоню не тільки за вмілі руки, а й за його вдачу, за те, що міг
вислухати кожного і розповісти щось своє. Під час очікування ви обов’язково почуєте від майстра якусь цікаву
історію. Йому можна було просто поскаржитися на життя. Якщо котрась із деверзовських дівчат приносила в ремонт
занадто зношені чоботи, Льоня спочатку уважно оглядав їх, а потім говорив щось на кшталт:
– Скажи своєму мальчіку, чтоб купіл тєбє новиє. Те, що підлягало ремонту, завжди ремонтувалось без зволікань. Якось вийшла з ладу Льоніна швацька машина. Заспокоївши замовника, попросивши присутніх почекати, Льоня найкоротшим шляхом, через паркан, мотнувся на Завод і десь за півгодини вже дошивав чобота у своїй майстерні. Хоча та “Мінерва” була чеського виробництва, інших швацьких машин тоді не було, майстри Заводу впоралися з нею швидко. У цьому ж будинку пропонувалися й інші послуги, що завжди надавалися разом з останніми новинами. Там можна було підстригтися й замовити одяг. Під час стрижки ви не тільки довідувалися про останні події ДВРЗ, а й за багатьма з них, що відбувалися на площі біля “бані” могли спостерігати через великі, неначебто саме для цього зроблені вікна перукарні. Обсяг отриманих новин залежав і від кількості майстрів на зміні. Їх могло бути від одного до п’яти. Поки підстригали механічними машинками, новини розповсюджувалися серед присутніх безперешкодно. Але п’ять увімкнених електричних, одна з котрих над вухом, зводили нанівець час стрижки. Новини долітали до вух уривками, і завжди існувала загроза при їх подальшій передачі щось наплутати. Лишалося задовольнятися підшивками журналів “Огонек”, “Работница”, “Здоровьє”, в яких про ДВРЗ писали мало, але вони містили іншу цікаву й корисну інформацію і завжди лежали на столику у холі перукарні. Праворуч від входу до перукарні – майстерня з пошиття одягу. Клієнтів там завжди сиділо багато, бо майстри працювали непогані, або, може, більше нікуди було йти. А от із штаньми якось не виходило. – На виріст будуть, а бручата сидять на вас гарно, – примовляв єдиний по штанях закрійник, обсмикуючи з усіх боків щойно зшиті штани, намагаючись надати їм бажаного вигляду. Жодний клієнт, що їх замовляв, не був задоволений шиттям, але все одно йшли до цього закрійника, сподіваючись, що тепер пощастить, і терпляче чекали, поки не з’явиться він з примірочної кабіни, немов фокусник з-за куліс. Але дива знов не відбувалося – бручата знов не сиділи. Хоча, може, ми не мали смаку, бо замовники пальт відгукувалися про закрійника схвально. |
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва", "Пишуть читачі", "Завод" та "Будівлі ДВРЗ".
Юрий Н. 08.11.2019 21:18
Позволю себе категорически не согласиться с мнением Владимира, что дом №55 был предназначен для "заводской элиты". Если отнести к элите руководство завода и начальников цехов и отделов, то таковых наберется от силы два десятка: гл. энергетик, гл. механик, начальники отделов снабжения, планового, конструкторского и т.п. Начальник завода А.Н.Зайцев, гл. инженер С.Г.Зайденберг, гл. бухгалтер (фамилию запамятовал) всегда проживали в центре Киева, несколько начальников цехов и председатель профкома жили в домах №№ 7, 40 и 50. Из "заводской элиты" в 55-й дом въехали двое: директор ДК, он же секретарь парткома К.Мегеда и нач. ремонтно-строительного цеха А.И.Дробот, возможно, что еще 1-2 человека, которых я не знал. Какой же это дом для "новой заводской элиты"?
Любов 26.02.2016 16:00
Невеличкий фонтан був ще в парку який знаходиться всередині кварталу домів, обмежених вулицями Алма-атинська, Макаренко, Лазо і Волхівська. Зараз там клумба. А велика карусель, яка там є, кажуть місцеві жителі - щє с 50 чи 60 років там. Дерев'яні частини ремонтують періодично, а залізно-чугунна основа стара. Не знаю чи це правда, чи вигадка.
Житель ДВРЗ 18.06.2013 12:48
Если память не изменяет, то возле фонтана на танцплощадке было два монумента, но это было так давно. Может кто и вспомнит (кому за 60), я тогда только на смотрины удирал.
Андрій 18.06.2013 11:55
Дякую Володимиру і Жителю ДВРЗ, за цікаві коментарі. Зараз біля входу у Церкву, напевно де був вхід до танц.майданчика валяється частина бетонної статуї... Був напевно якийчь хлопчик чи дівчинка - частина дупи і здається руки... Що це за монумент і де воно стояло?
Андрій 18.06.2013 11:52
Цікаво б було зараз дізнатися про цього Безносюка.... Мужній хлопець!!! Молодчина, хоробрий і справедливи! Хтось може знає про його долю?
Житель ДВРЗ 18.06.2013 09:30
А еще на площади возле дома была клумба - фонтан. А на ДВРЗ вообще было два фонтана, второй был в парке перед входом на танцплощадку (где сейчас церковь). На танцы, без преувеличения, пол Киева ездило, даже с Шулявки. А зимний каток на стадионе - НОСТАЛЬГИЯ!!!!!!!!!!!
Володимир 17.06.2013 18:06
Додаю коментар стосовно історичної значущісті цього будинку для ДВРЗ