До змісту Неділя, 29.03.2026 19:40   Джерело: "Дніпровець". Автор: Володимир Приходько

   Навпроти колишньої "бані" – та сама двоповерхівка. Це перший, зведений наприкінці 1934 року, житловий будинок. І номер у нього також був перший, будинки нумерували за порядком їх спорудження. Одну з кімнат цього будинку завжди займав дільничний міліціонер.

   На будинку висів годинник, що також підкреслювало вагомість цього місця. Всі шляхи – на Завод, до школи, будинку культури, зупинки автобуса – перетинались саме тут. І всі, хто йшов повз годинник, неодмінно на нього поглядали. Свої годинники звіряли з ним. Звичка залишилась і після того, як годинника зняли: деякий час потому, хто там проходив, мимоволі піднімав голову, шукаючи годинник, потім, згадавши, що його вже немає, дивився на свій.

   Здавалося, що і "баня", і простір навколо неї неначе втілювали собою чистоту, не лише тілесну, а й моральну. Недотримання загальновизнаних норм поведінки ганьбилось громадськістю, відразу й неминуче, усіма можливими засобами, одним з яких було Вікно сатири, що стояло саме навпроти "бані". Порушники норм соціалістичної моралі відображалися у цьому вікні виразно і в кольорі. Найбільш виразними при цьому були носи порушників – сині або яскраво-червоні.

   Варто відзначити талант Заводського художника Боженка у досягненні схожості персонажів вікна з їх прототипами. Отже, одного з наших знайомих ми впізнали одразу ще до того, як прочитали прізвище. Малюнок – смаження гусака в лісі – промовисто говорив про скоєне: така "дичина" тоді в магазинах не продавалася. Далі, детально ознайомившись із зображеною подією, ми стрімголов побігли до школи обговорювати побачене.

   Існувала й певна тактика розміщення матеріалів у вікні сатири. Щоб уникнути викрадення карикатур вночі (а таке інколи траплялось) і щоб усі встигли їх побачити, малюнок вивішували аж під ранок. І "герої" були відомі ще до початку робочого дня.

   Оновлення матеріалів відбувалося щотижня. Якщо протягом тижня випадків, вартих уваги громадськості, не траплялося, у вікні вивішували якісь оголошення або списки боржників за комунальні послуги. Тоді їх було не дуже багато, вміщались на одній половині вікна.

   За "банею", на кінцевій зупинці трамвая, стояло ще одне вікно сатири, вужчого профілю – воно ганьбило трамвайних "зайців", впійманих на маршрутах у напрямку ДВРЗ. Щоб прискорити розголос непристойних вчинків "зайців", їх не малювали, а фотографували. Полюючи за такими негідниками, групи у складі контролера, міліціонера та фотографа діяли швидко, злагоджено й несподівано, інакше фотокартки не буде. "Зайці" на ДВРЗ – люди бувалі, знали, як уникнути зустрічі з контролерами, а якщо часом це не вдавалося, завжди встигали закрити обличчя руками або сумкою, поки фотограф прилаштовувався знімати. Тож у "вікно" потрапляли якісь незнайомці, що, мабуть, помилково сіли не в той трамвай, і тому не взяли білета.

   Отже, площа навколо "бані", й сама "баня", відома далеко за межами ДВРЗ своїм цілющим паром, бо топили дровами, через що збирала вона шанувальників чи не з усього Києва, котрі займали чергу з шостої години ранку, були тоді не тільки джерелом важливої інформації, а й своєрідним барометром, що показував стан суспільної моралі. Вони символізували ДВРЗ протягом півстоліття. Але не тільки вони.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".