До змісту
До Дня Києва: перша полуниця. Спогад з дитинства
"Прокинулась уранці, а в кімнаті нікого немає. Оглянула всю квартиру - теж нікого. Двері зачинені. Іншого виходу не було, і я залізла на підвіконня, відкрила велику кватирку і вилізла крізь неї назовні. Потім обережно спустилася на землю. Сіла під вікном грітися на сонечку, яке до нас заглядало тільки вранці. Не встигла погрітися, як чую: "Дитинко, ти де?".
- Я тут, матусю, під вікном!
- Давай залазь до кімнати і побачиш, що я принесла, - відчиняючи для мене вікно.
- Ой, яка смакота! - вигукнула я, побачивши на столі у мисочці велику, червону, солодку полуницю.
Доки я спала, мама сходила на невеличкий ринок, який був біля лазні. Робітники з заводу, котрі проживали у прилеглих до Києва селах, привозили до ринку свою городину. Місцеві мешканці все радо розкуповували.
Ось і того сонячного вже літнього ранку мама принесла глечик пряженого молока, трохи сиру, а також першу стиглу полуницю! Все це продавалося біля лазні - такої малої, але ошатної будівлі. Було це десь у 1950 році".
До теми: такий вигляд мала площа перед лазнею ДВРЗ і тротуар перед колишнім будинком №1 (тепер №105/2 по вулиці Алматинській) на початку 1960-х років. Надані читачем фото публікуються вперше.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Пишуть читачі".