До змісту Четвер, 20.04.2023 19:17   Джерело: сторінка Літературний Лівий берег (За книгою "Невідомі периферії Києва. Північне Лівобережжя" Семена Широчина та Олександра Михайлика.).

   Воскресенська слобідка існувала на обох берегах давнього озера Радунка, історія назви якого сягає глибокої давнини. Мовознавиця Ірина Желєзняк припускає, що назва є похідною від власного імені — Рад. Десь неподалік існувала резиденція князя Юрія Долгорукого, що вперше згадана 1111 року як Радосинь, а 1151 — як Радунь (Родунь). Назву резиденції успадкувало озеро Радунка. Назву ж Радосинь відроджено 2016 року, коли одну з вулиць селища Троєщина перейменовано на Радосинську.

   Місцевість Євстафіївська земля, на якій безпосередньо виникла Воскресенська слобідка, відома з першої третини XVI століття. Вона належала Євстафію (Остафію) Дашкевичу — військовому і державному діячу, який матеріально підтримував козацтво, що тоді лише формувалося. Землю він подарував церкві Воскресіння Христового на Подолі, спорудженій бл. 1508 року.

   Поселення Воскресенська слобідка виникло у ХVІІ сторіччі. Та попри підтвердження 1718 року гетьманом Іваном Скоропадським права на володіння поселенням церквою 1719 року губернатор Голіцин відібрав його в церкви, назвавши "Губернаторська слобідка". Причому губернатор свавільно привласнив слобідку, без жодних на те прав і документів.

   Точних відомостей про те, коли було збудовано першу церкву в слобідці, немає. Відомо лише, що збудували її не пізніше 1760 року. Нову церкву Воскресіння Христового у Воскресенській Слобідці було збудовано 1907 року. Як і попередня церква, це був дерев’яний храм. Настоятелем цього храму був отець Олександр Семенович Русанович, уродженець села Гоголів. Він був нащадком давнього роду Русановичів, які були засновниками села Русанів на Броварщині, а також власниками тих земель, де нині масив Русанівка. Він прийняв парафію ще 1903 року, за його священства було збудовано нову церкву, у якій він правив до 1914 року.

   Помер отець Олександр у рідному Гоголеві під час Голодомору, навесні 1933 року. Церкву ж закрили 1939 року. Будівля колишнього храму згоріла восени 1943 року, коли нацисти, відступаючи, спалили лівобережні поселення. Розташовувалася церква Воскресіння Христового майже на місці сучасного будинку № 17-А по вулиці Райдужній.

   1934 року Воскресенську слобідку включено до меж Києва. З першої половини 1970-х рр. починається планове знесення села під забудову житлового масиву Сєрова-Райдужний. У першій половині 1970-х рр. зносять найпівнічніший край слобідки, у 1978 році знесено усю північну частину — від вулиці Івана Микитенка. Протягом 1980–1984 рр. знесено решту слобідки — від вулиці Івана Микитенка до проспекту Алішера Навої.

   Після знесення забудови до сьогодні збереглася лише одна слобідська вулиця Марка Черемшини, що пролягає вздовж західного берега озера Радунка.

   Книгу "Невідомі периферії Києва. Північне Лівобережжя" можна придбати в авторів.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".