До змісту
Історія Києва: масив Березняки
Успішний приклад застосування гідронамиву для будівництва житлового району Русанівка було вирішено повторити. Березняки — другий у київській хронології масив, споруджений на намитому ґрунті, та перший, споруджений замість наявних поселень. Він виник на місці двох поселень — Кухмістерської слобідки, що вперше згадувалася 1720 року та розташовувалася біля узбережжя Дніпра, та хутора Березняк (Березнік, Зательбин Березняк), що лежав на східному березі озера Тельбин.
Уперше масив на Березняках позначено ще на карті 1959 року, причому з поміткою "проєктується". Масив мав бути значно меншим: форма озера Тельбин не змінювалась, а житлова забудова виникала лише з його західного боку. Забудова йшла вздовж насипу автомагістралі і не доходила до узбережжя Дніпра. Зберігався і хутір Березняк, чомусь позначений на карті як Кухмістерська слобідка. Проте вже за декілька років плани змінились — було вирішено зробити гідронамив великої території.
Гідронамив майбутнього масиву було розпочато ще влітку 1962 року з прилеглої до шосе північної частини озера Тельбин. Намивний ґрунт брався з Дніпра, русло якого таким способом поглиблювалося. У 1963 році була намита незаселена територія, прилегла до шосе біля сучасної вулиці Амвросія Бучми, 1964 року — решта незаселеної території майбутнього 1-го мікрорайону Березняків.
1965 року почалось перше знесення: для намиву було зруйновано північну частину Кухмістерської слобідки, що остаточно звільнило ділянку для забудови 1-го мікрорайону. 1967 року для гідронамиву було знесено північну частину хутора Березняки, що звільнило ділянку для забудови 2-го мікрорайону. Загалом у 1965–1967 роках припинили існування вісім вулиць та один провулок. У 1968 році ще зберігалася південна частина селищ — на Кухмістерській слобідці існували старі вулиці — Підрічна, Червоний Приплав, Юрія Шумського, на хуторі Березняк — Болотникова, Академіка Дегтярьова. У 1969–1970 роках решту старої забудови було повністю знесено. Старі вулиці було офіційно ліквідовано лише через рік — одним рішенням було ліквідовано вісім вулиць та чотири провулки. Водночас деякі будинки біля Дніпра залишались аж до середини 1970-х, коли було намито прибережну територію, облаштовано набережне шосе та побудовано дамбу. Останній житловий будинок Кухмістерської слобідки — гуртожиток працівників МВС (підрозділи, що спочатку охороняли міст Патона), розташований на Івана Миколайчука, 2, було знесено в 2010–2011 роках.
Гідронамив знищував не тільки наявну забудову та структуру вулиць, а й природний ландшафт. Підйом рівня ґрунту на 4–5 метрів унеможливив збереження будь-яких дерев, а також призвів до втрати невеликих водойм. У східній частині масиву було засипане озеро, на місці якого стоять гаражі та будинок на Березняківській, 10. Біля залізничного насипу засипано невеличке озерце, на місці якого споруджено гаражний кооператив «Березняки-3» (Березняківська, 23). Ще одне озеро було засипано у 4-му мікрорайоні, воно пролягало від будинку на Юрія Шумського, 4 до східної частини будинку на Дніпровській набережній, 9-А. Зазнало змін і головне озеро Березняків — Тельбин. У своїх історичних межах озеро Тельбин було вужчим і простягалося від залізничного насипу на півдні до насипу автомобільного шосе на півночі. 1962 року вкоротили прилеглу до шосе північну сторону озера, 1967 року північну третину озера засипали (південна частина при цьому стала ширшою на захід), а у 1969–1971 роках прилегла до залізниці частина була засипана для прокладання вулиці Березняківської. Відтоді озеро набуло сучасної конфігурації. Згодом південний, східний і північний край озера були укріплені. Біля озера збереглися деякі дерева, що існували до гідронамиву Березняків.
За початковим планом забудови масиву, опублікованим ще 1962 року, масив мав складатися з 9-поверхової багатосекційної забудови по фронту вулиць, односекційних 9-поверхових акцентів та 5-поверхової забудови всередині кварталів та вздовж внутрішніх вулиць. Як і Русанівка, Березняки мають вихід до Дніпра та Русанівського каналу, що створює гарні перспективи для композиційного розташування будинків. Проте на відміну від Русанівки тут не утворюється симетричних курдонерних композицій та пропілеїв. З боку проспекту Соборності (уздовж вулиці Івана Миколайчука) будинки композиційно об’єднувались у повторювані послідовності житлових груп, які в умовах тотальної стандартизації забудови було легко сплутати. Саме ця конфігурація, опублікована в проєкті 1962 року, і буде реалізована. Цікаво, що така сама конфігурація планувалась і вздовж Дніпровської набережної, але зрештою її було вирішено в поєднанні 17-поверхівок із протяжними 9-поверхівками.
Усередині масиву мали виникнути 10 груп, кожна з яких складалась із 4 9-поверхових будинків, поставлених під кутом до лінії вулиці. Вулиця Шумського мала розміщуватися значно західніше, а розташований на захід від неї 4-й мікрорайон мав бути значно меншим. Біля озера Тельбин виникав громадський центр масиву. На західному березі планувався парк та стадіон, а в географічному центрі масиву на північному березі озера Тельбин мав постати громадсько-торговельний центр, у складі якого планувалися кінотеатр на 1 110 місць, бібліотека, універсам і готель. Проєкт цей неодноразово перероблювався, станом на кінець 1970-х цей комплекс мав складатись з 2-поверхової частини, де мали розміститися пункти прокату, салон-виставка меблів, зали із зимовими садами для урочистостей, та 8-поверхової, де було запроєктовано Будинок побуту.
Макет, датований 1963 роком, вказує на низку змін у планування масиву. Житлові групи вздовж Дніпровської набережної переробляють: тут планується забудова багатосекційними будинками, орієнтованими перпендикулярно Дніпру. Також на макеті з’являється висотна забудова — у віддалених від Дніпра торцях вищезгаданих будинків планується по 16-поверхівці. Також з’являються 16-поверхові акценти вздовж вулиці Миколайчука. Цікаво, що в кожній житловій групі вони планувались попарно — в результаті буде споруджено лише по одному.
Макет, датований 1969 роком, фіксує подальші зміни в забудові. Замість груп з 4 будинків приходять довгі багатосекційні будинки, зокрема — із зсувом секцій відносно сусідніх. На макеті такий прийом зображено на вулиці Шумського, де він буде застосований, але перпендикулярно варіанту на макеті. Ще 5 разів цей прийом буде застосований на проспекті Павла Тичини (будинки 3, 5, 9, 11 і 21). Уздовж вулиці Миколайчука замість парних 16-поверхівок планується по одній на житлову групу. Ще три висотні будинки постають на східному березі озера Тельбин, причому на макеті вони орієнтовані торцями до озера, хоча в результаті їх повернуть перпендикулярно, щоб з вікон мешканців відкривався краєвид. Ще дві невтілені групи з трьох висотних будинків кожна планувались уздовж проспекту Тичини у 1-му та 3-му мікрорайонах. Найвищі будинки планувалися вздовж набережної — на макеті зображено три висотні будинки. Про їхню висоту немає документальних відомостей, але на макеті вони видаються в 1,5-2 раза вищими за 16-поверхівки, отже, їх ймовірна висота мала становити від 24 до 32 поверхів. Громадсько-торговельний центр на цьому макеті перенесено з північного берега Тельбина на вісь проспекту Тичини.
Забудова масиву переважно відбувалась у 1967–1973 роках. Березняки стали другим після Русанівки масивом, спорудженим без 5-поверхової забудови. Значна частка житлової забудови — це житлові кооперативи різноманітних підприємств. Із загальних 840 тис. кв. м житлової площі 9-поверхівки становили 73,6%, 16-поверхівки — 26,4%. Загальна площа масиву була 260 га.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Березняки".