Щорічно у другу суботу вересня відзначається День українського кіно, професійне свято працівників кінематографії, встановлене Указом Президента України № 52/96 від 12 січня 1996 року.

   Виникнувши в останні десятиріччя ХІХ ст. як продукт технічного прогресу, кінематограф сам став його уособленням. Вже друге століття кіно залишається найпопулярнішим і наймасовішим видом мистецтва, який має власну індустрію виробництва й динамічно змінюється.

   Український кінематограф розвивася в унісон з кінематографом світовим. 1893 року механік Одеського університету Й. Тимченко сконструював кінознімальний та кінопроєкційний апарати, восени 1896 року у Харкові фотограф А. Федецький зняв кілька короткометражних документальних сюжетів, влаштувавши у грудні публічний кіносеанс у приміщенні Харківського оперного театру. У вересні 1896 року у Львові розпочалися перші регулярні кіносеанси у Пасажі Гаусмана. 1911 року один із піонерів українського кінематографа, катеринославський кінооператор і кінорежисер Д. Сахненко зняв повнометражний німий фільм "Запорізька Січ". В УНР із серпня 1918 по серпень 1919 року діяла кіностудія "Українфільм", на якій за рік вдалося створити низку стрічок за популярними творами українських письменників.

   Особливою сторінкою у становленні національного кінематографу була діяльність ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління). За період його роботи було реконструювано Одеську і Ялтинську кіностудії, 1928 року введено в дію Київську кінофабрику, на той час найбільшу в Європі. На студіях ВУФКУ працювали визначні постаті, творці українського кіно і організатори національної кіноіндустрії: Павло Нечеса, Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе, Лесь Курбас, Юрій Яновський, Микола Бажан, Леонід Могилевський, Дзиґа Вертов та ін., з’явилися знакові стрічки "Звенигора", "Нічний візник", "Симфонія Донбасу" та ін.

   Попри те, що протягом сімдесяти років українське кіно було частиною радянського, й кіногалузь функціонувала в умовах надзвичайно жорсткого тоталітарного контролю й ідеологічного пресингу, українським кінематографістам вдалося зберегти власне неповторне мистецьке обличчя, створити фільми, що впливали на формування національної свідомості, були визнані за межами України і стали явищем світового кіно.

   Нагадаємо лише окремі з них: "Земля" О. Довженка, "Коліївщина" І. Кавалерідзе, його ж перший звуковий фільм-опера "Наталка Полтавка", "Тіні забутих предків" С. Параджанова, "Камінний хрест" Л. Осики, "Вечір на Івана Купала" Ю. Ільєнка, "Іду до тебе" М. Мащенка, "Пропала Грамота" Б. Івчека, "Вавилон ХХ" І. Миколайчука. Всесвітньо відомою стала Київська школа науково-популярного кіно на чолі з Ф. Соболєвим.

   Відродження національного кінематографу в кінці 1980-х – першій половині 1990-х пов’язаний з творчістю Л. Осики, Р. Балаяна, О. Бійми, Г. Кохана, О. Янчука, Л. Анічкіна, В. Сирих та ін. Перша третина ХХІ століття позначена іменами О. Саніна, М. Слабошпицького, Н. Ворожбит, А. Лукіча, роботи яких отримують нагороди найрізноманітніших міжнародних кінофестивалів та конкурсів. Українське кіно, долаючи труднощі й сучасні трагічні обставини російської агресії, поступово набирає обертів світового масштабу.

   До уваги відвідувачів сайту - добірка фотодокументів "Знімається кіно!". На архівних світлинах зафіксовано робочі моменти під час зйомок українських кінострічок.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Iсторія".