До змісту Неділя, 05.01.2020 21:30   

   До бібліотек Дніпровського району міста Києва у червні минулого року було передано примірники історико-краєзнавчого видання "Освячений Дніпром". Книга вийшла в світ з нагоди 50-річчя заснування району. Пропонуємо ближче ознайомитись з історією утворення та розвитку Дніпровського району столиці. До уваги читачів - уривки з книги.

---

   Поза сумнівом, усі півтора тисячоліття Київ виступав головною діючою особою в житті Придніпров’я, проте «велика історія» не минала і його передмістя. За лаштунками кожної важливої події непомітним «актором другої ролі» завжди маячіли околиці міста. З величного масиву стародавніх подій і фактів ми відібрали окремі фрагменти, які тим чи іншим чином стосуються територій нинішнього Дніпровського району і є частиною великої мозаїки історії нашого міста.

   Воскресенка, Березняки, Русанівка, Русанівські сади, Микільська Слобідка, Кухмістерська Слобідка, Стара Дарниця, Мостова Слобідка, Червоний дім, Куликово, Малинівка, Биківнянський ліс, Горбачиха, Ліски, Пляхова, Зательбин і озеро Тельбин, Труханів, Долобецький і Венеційський острови та Чорторий. Ці колоритні імена місцевостей і мікрорайонів нинішнього Дніпровського району столиці – щедрий спадок древнього Києва та його околиць.

   Обживати Київське Лівобережжя люди почали ще з доісторичних часів. Його первісний ландшафт не був надто придатним для життя. Згідно з археологічними дослідженнями перші люди почали селитися на території нинішнього правобережного Києва наприкінці стародавнього кам’яного віку – приблизно 15–20 тис. років тому (палеоліт). Найдавнішим свідченням цього є відома Кирилівська стоянка, розташована в районі вулиці Кирилівської й досліджена 1893 року видатним українським археологом В. В. Хвойкою (1850–1914 рр.).

   Первісні люди не випадково обрали місцем стоянки правий берег Дніпра. Тодішні природні умови Середньої Наддніпрянщини значно відрізнялися від сучасних. Це була доба пізнього палеоліту, кінець льодовикової епохи, в якій ще панував суворий континентальний клімат, схожий на природні умови Чукотки. Проте холодний, безлісий тундростеп, укритий густим трав’яним килимом, приваблював покритих шерстю холодолюбних травоїдних тварин: мамонтів, шерстистих носорогів, бізонів, північних оленів, сайгаків тощо.

   За величезною кількістю тварин на береги молодого Дніпра, звісно ж, примандрували й первісні мисливці. Для своїх стоянок вони обирали круті схили Правобережжя, які давали захист від сильних північних вітрів.

   Археологічні знахідки свідчать, що постійні поселення людей на Київському Лівобережжі з’явилися значно пізніше за мандрівних мисливців – приблизно у VI–VII тисячолітті до нашої ери (мезоліт). Цьому сприяло пом’якшення клімату в Наддніпров’ї та розвиток господарських навичок і умінь людини. Природно-кліматичні умови того періоду багато в чому вже стали схожими на сучасні. Льодовиковий покрив Північної півкулі відступив до полюса, залишивши по собі плодовиту сушу, нові річки, великі озера та моря.

   Перше значне за площею поселення на лівому березі Дніпра відкрив і дослідив київський архітектор і поціновувач історії Т.В. Кибальчич. Він знайшов його 1879 року поблизу озера Святище, що колись існувало на південній околиці с. Микільська Слобідка. Т.В. Кибальчич також відкрив пам’ятки неолітичного часу й на північ від цього села у піщаних дюнах, що простягнулися майже до с. Воскресенське, а також над болотом, що розділяло це село із сусідньою Вигурівщиною. Одна із тих місцин була просто всіяна уламками древніх знарядь праці: скребачок, крем’яними знаряддями, різцями, проколками та фрагментами кераміки.

   У 1888–1891 рр. видатний український археолог академік М.Ф. Біляшівський поблизу того ж таки озера Святище знайшов фрагменти глиняних ліпних посудин, у тому числі чотири цілі горщики з гребінчастим орнаментом, роздрібнені кістки, уламки кременю, ножі, скребки, наконечники трапецієподібних стріл, а також глиняне грузило та пряслице. У деяких місцях ці знахідки містилися біля залишків наземних осель, що дозволили зробити висновок: мешканці цього доісторичного поселення жили з рибальства і мисливства, вміли виготовляти крем’яні знаряддя праці та глиняний посуд.

   Учений встановив, що вони харчувалися за рахунок риболовлі, мисливства та збирання рослин. Знайдене в цьому поселенні рідкісне для неоліту глиняне пряслице свідчило про навички ткацтва у його мешканців.

   Майже півстоліття археологічні дослідження на території Києва не проводилися. Лише 1947 року у зв’язку з планами масштабної відбудови Києва, зруйнованого в період Другої світової війни, АН УРСР ініціювала багаторічну експедицію «Великий Київ». У її рамках вчені здійснили значний обсяг археологічних досліджень у місцях перспективної забудови згідно з Генеральним планом розвитку міста.

   Загони експедиції зробили чимало цікавих відкриттів із доісторичного минулого Києва. Зокрема, на території нинішнього Дніпровського райо-ну, поблизу Воскресенки, Микільської Слобідки та Дарниці, а також на берегах Дніпра, знайшли і дослідили стоянки серед-нього та пізнього кам’яного віку, а також поселень епохи бронзи.

   У пізніші часи в районі села Микільська Слобідка виявлено ще декілька пунктів неолітичних часів, з яких отримано цікавий археологічний матеріал: вироби з кремнію та кераміки, в тому числі й специфічні горщики з гострим дном та широкою горловиною, прикрашені багатим орнаментом, насічками, штампами, а також кремнієві знаряддя праці – ножі, скребці та різці

   Чимало цікавих археологічних пам’яток стосується періоду зарубинецької культури (приблизно з 200 року до н.е. до 200 року н.е.). Одним із них є поселення у Микільській Слобідці, виявлене на березі Русанівської протоки Дніпра поблизу пристані. Тут дослідники знайшли уламки посуду, характерного для епохи бронзи, прикрашеного орнаментом у вигляді відтисків мотузочки, геометричних узорів, утворених рисочками і насічками, пальцевих защипів тощо.

   Кераміка та інші речі (глиняні прясла, грузила) й досі трапляються безпосередньо на пляжі протоки, куди їх вимиває з обриву першої надзаплавної тераси. Аналогічні поселення виявлені і в інших місцях лівого берега, а також на Трухановому острові.

   Відомий український історик та археолог М.Ю. Брайчевський стверджує, що уже в цей період на всьому просторі низького берега Дніпра – від Старосілля до Червоного хутора – розкинувся довгий ланцюжок поселень доби бронзи, розташованих на піщаних дюнах і терасах берега ріки. Деякі вчені також вважають, що люди зарубинецької культури за етнічними ознаками належали до предків слов’ян.

   Упродовж другої половини ХХ століття на території лівобережного Києва археологи знайшли чимало артефактів, які доводять, що ця територія була залюднена з доісторичних часів. Зокрема, про це свідчать численні предмети озброєння, знаряддя праці, стоянки і поселення, місця поховань різних періодів, включно до античної доби.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Історія Києва".