Сайт Л і с к и         Головна    Про сайт    Довідка   Архів новин   Гостьова   Пошук


До змісту 


Бібліотека на ДВРЗ відсвяткувала ювілей

Неділя, 27.12.2015 21:49   

   На початку грудня бібліотека №158, яка розташована в Центрі культури та мистецтв Дніпровського району, відзначила своє 80-річчя. Свято пройшло у вигляді зустрічі з читачами, які поділилися спогадами про колишні часи бібліотеки та враженнями про її теперішню роботу.

   Член національної спілки журналістів України, випускник 11-ї школи Анатолій Васильович Довбня подарував присутнім присвячену ювілею поетичну збірку, яку так і назвав - "Бібліотека в Будинку культури". Пропонуємо уривки з передмови до цієї книги.



   1947-й рік. Такий далекий і такий пам'ятний для мене. По-перше, того року відбувся мій перший у житті "публічний виступ" - зі сцени заводського клубу (потім, після відкриття Будинку культури ДВРЗ, - спортивного залу) я прочитав вірша на вечорі, присвяченому 800-літтю Москви (це мені, тоді другокласнику, довірила наша вчителька Клавдія Михайлівна Осадча). По-друге - я став читачем бібліотеки ДВРЗ.

   Про бібліотеку я дізнався від однокласниць Раї Рись та Віри Тацохи, коли ми стояли у черзі, в яку поставили нас мами (поки вони були зайняті своїми справами), здається, за мукою, що мали продавати зі входу до підсобного приміщення з тилу "Гастроному", який був у першому домі (за тодішньою нумерацією будинків у нашому селищі), що навпроти пізніше збудованої лазні. Виявилось, що бібліотека розташована тут же, на другому поверсі, над "Гастрономом".


Колишній будинок №1 на ДВРЗ (тепер -  №105/2 по вул.Алма-Атинській)
Колишній будинок №1 на ДВРЗ (тепер - №105/2 по вул.Алма-Атинській)

   Першою моєю книгою як читача бібліотеки стала повість під назвою "Мишка на палубе" (автора не пам'ятаю), яку я одержав з рук бібліотекарки Ольги Павлівни Левенкової, тітки мого однокласника Аліма Ромащенка. Коли її вибирав, гадав, що мова йде про хлопчика, який потрапив на корабель, а виявилося, що це оповідь про маленьке ведмежатко, якого морські прикордонники підібрали у далекосхідній тайзі біля застреленої порушниками кордону ведмедиці. Ця повість про малого бешкетника, що завдавав багато клопоту команді корабля, і особливо корабельному коку (з цієї книжки я дізнався, що кухар на кораблі зветься коком, а кухня - камбузом) мені дуже сподобалась.

   Я її швидко прочитав (читати мене навчила бабуся ще до школи, а першою "великою" книжкою, яку я спромігся прочитати самостійно, була казка Г.-Х. Андерсена "Дюймовочка", 1945 року видання) і прийшов за новою. Що тоді ще читав, уже не пам'ятаю, пригадую лише, що серед прочитаного були не тільки прозові твори, але й віршовані збірочки.

   Ольга Павлівна завжди допомагала вибрати книжку, а коли повертав її, то питала, чи сподобалась вона, чи все зрозумів, що в ній найбільш зацікавило.

   Ще з прочитаного (це вже, мабуть, у третьому чи четвертому класі) запам'яталася книга зарубіжних підводних дослідників (розрахована, звичайно, на дорослих, але мене дуже зацікавила її назва) "В батискафе на дне океана" з багатими ілюстраціями дослідницької техніки, зокрема й батискафа, океанських риб, тварин і рослин. З цієї книжки я дізнався, що таке лот, і коли наш вчитель географії Борис Моїсейович Хандрос у п'ятому класі розповідав про прилад для вимірювання підводних глибин, це вже було мені відомо.

   У середніх і старших класах на літні канікули нам видавали списки книжок для позакласного читання. Тож мій шлях лежав до бібліотеки (що вже була у новозбудованому заводському Будинку культури), де я набирав купу книжок для читання влітку. Зізнаюся, що не все встигав здолати - літо ж все-таки! Пам'ятаю, із захопленням прочитав тоді книги Марка Твена "Приключения Тома Сойера" і Гаррієт Бічер-Стоу "Хижина дяди Тома".

   Коли навчався на вечірньому відділенні факультету журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, водночас працюючи на Дарницькому вагоноремонтному заводі, то мій шлях знову ж таки лежав до нашої бібліотеки, де брав книжки з української та зарубіжної літератури, які передбачалися навчальними програмами. Та й коли перейшов на стаціонарне відділення факультету в 1961 році, то, готуючись до семінарських занять або до написання рефератів, йшов конспектувати програмні твори класиків марксизму-ленінізму та партійні документи, а також іншу суспільно-політичну літературу, не до університетської книгозбірні, а до читальної зали бібліотеки у нашому Будинку культури. Тут же залюбки переглядав підшивки газет і журналів.


Такий вигляд мав читальний зал бібліотеки у 1954 році
Такий вигляд мав читальний зал бібліотеки у 1954 році

   Ще закарбувалися у пам'яті такі пов'язані з бібліотекою спогади, як робота літературного гуртка, створеного спільно бібліотекою та редакцією заводської багатотиражної газети "Дарницький вагоноремонтник". Членами гуртка були працівники заводу, зокрема майстер цеху Федір Какойченко, який у заводській газеті публікував свої оповідання (двічі пробував поступити до Московського літературного інституту, але "не пройшов за конкурсом"), газоелектрозварювальник Григорій Гвоздик (публікував вірші), молоденька вчителька, теж поетеса, Валя (прізвища не пам'ятаю) з нової школи, що в районі Машиністовської (тоді, здається, вона мала номер 74, потім 103), молоді літературні критики Світлана Скубій та її подружка Куколевська, випускниці нашої школи №11. Останніх, так гадаю, надихнула на заняття літературною творчістю наша улюблена вчителька з російської літератури Євдокія Іванівна Ізвєкова.

   Заняття гуртка проходили у читальній залі бібліотеки. Особливо пам'ятна мені зустріч гуртківців з поетом Леонідом Вишеславським (його запросила до нас завідувачка бібліотеки Ніна Мефодіївна Мегеда). На цій зустрічі, разом з іншими, виступив і я з власними віршами, якими відомий письменник навіть зацікавився і попросив залишити йому рукопис, щоб ознайомитися з моєю "творчістю" докладніше, а може й, як він сказав, рекомендувати до публікації.

   Пам'ятається і проведений бібліотекою спільно з редакцією газети "Дарницький вагоноремонтник" у великій залі Будинку культури літературний вечір, на якому виступали зі своїми творами літгуртківці, а також були відзначені активні, як тоді казали, робкори (тобто робітничі кореспонденти) заводської багатотиражки. Для їх нагородження бібліотека десь розжилася книгами. Одержав тоді як винагороду і я з рук відповідального секретаря редакції Клари Юхимівни Полякової зібрання творів Г.В. Плеханова у двох томах "Литература и эстетика".


Великий зал Будинку культури ДВРЗ, 1954 рік
Великий зал Будинку культури ДВРЗ, 1954 рік

   Зазначу, що від спілкування з працівницями бібліотеки у мене залишилися дуже добрі враження. Завжди привітні, доброзичливі, готові допомогти вибрати цікаву книгу або підібрати літературу за інтересами читача - навчальними чи просвітніми.

   З бібліотекою в Будинку культури підтримую зв'язок і досі, за що мої глибокі шана і подяка її працівницям та щирі побажання успіхів у їхній благородній праці на культурно-просвітницькій ниві.


   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Бібліотека" та "Історія Києва".


Вам була корисна ця стаття?

Всегда 28.12.2015 18:53
Спасибо. Хорошая и светлая статья. По воспоминаниям старшего поколения можно понять зачем вообще были нужны библиотеки. Сейчас преподаватели что в школе, что в университете, в большинстве случаев, сразу отправляют в Интернет. Единственно непонятна фраза:"де брав книжки з української та зарубіжної літератури, які передбачалися навчальними програмами". Неужели навчальними програмами не передбачалася литература народов СССР. Это ошибка или уже тогда национальное сознание так сильно выпирало.

Можете додати свій коментар

Щоб змінити слово на інше (якщо букви важко розпізнати), клацніть на малюнку

Ваше ім'я:         Слово з малюнка:  

Коментар (до 1000 символів):