Четвер, 24.12.2015 22:55   Оригінал статті - на сайті газети "Магістраль".  Автор - Микола Павлюк.

   Напередодні Нового року приємно згадати його головний символ, який знайшов притулок у дворі Дарницького вагоноремонтного заводу. Про те, як це відбулося, свідчить унікальний фотознімок, що зберігається у музеї ДВРЗ.
   На ньому колишній керівник цього підприємства Володимир Андрійович Барановський під час суботника садить молоду ялинку поблизу побудованого в 1978 р. інженерного корпусу. Тепер ця ялинка вже висока і могутня. Вона є своєрідним пам’ятником чудової епохи діяльності заводу, очолюваного Барановським протягом довгих 20 років.
   Володимир Андрійович практично все свідоме життя прожив у мікрорайоні ДВРЗ і пропрацював на вагоноремонтному заводі. У 1946 р., коли з евакуації в Дарницю повернулося залізничне училище № 5, до першого ж набору учнів за спеціальністю слюсар з ремонту рухомого складу потрапив цей майбутній керівник.
   Робоча спеціальність, яку отримав Володимир Барановський, на той час була особливо важливою. У п’яти цехах ДВРЗ слюсарні роботи виконувалися у великому обсязі і вимагали особливої відповідальності. Втім, працювати слюсарем у вагоноремонтному цеху Володимиру Андрійовичу довелося недовго, оскільки незабаром після закінчення училища його призвали до армії. Три роки строкової служби пролетіли як один день.

   Після служби у Збройних силах В. Барановський повернувся на завод та продовжив працювати слюсарем з ремонту рухомого складу. У той же час він поступив до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту на факультет «Вагони і вагонне господарство». Під час навчання Володимир Андрійович вже працював на посаді майстра у вагоноремонтному цеху. Після закінчення інституту з червоним дипломом був призначений заступником, а згодом й начальником цеху. У 1974 р. Володимир Андрійович очолив Дарницький вагоноремонтний завод.
   За часи його керування проведено суттєву реконструкцію: створено та впроваджено дев’ять вагонних конвеєрних ліній для ремонту всіх видів 4-вісних вантажних вагонів, запущено десятки поточних ліній для ремонту і виготовлення вузлів деталей вагонів, встановлено велику кількість спеціальних машин, станків, устаткування. Впровадження передової технології на базі конвеєрного методу ремонту і нової техніки тільки за два роки дозволило більш ніж у два рази збільшити випуск вагонів з ремонту і на 70 % підвищити продуктивність праці. В результаті реконструкції завод у 1989 р. випустив з ремонту 15 тис. 285 вагонів за чисельності працюючих 3 тис. 500 чол. Дарницький вагоноремонтний завод став головним підприємством у своїй галузі, де досягли найвищого рівня механізації ремонтного підприємства.

   Нелегкі часи спіткали завод на початку 90-х років. Завдання з ремонту вагонів зменшилися у п’ять разів. Завод перейшов на роботу в одну зміну. Потужність становила 8 тис. 200 вагонів, а чисельність робітників скоротилася вдвічі. 1991 р. особливо боляче вдарив по нашому підприємству. Всюди одна за однією почали закриватися подібні установи. Яскравим прикладом служать київський завод «Більшовик», наполовину закритий «Арсенал», ліквідований у Дарниці радіозавод тощо. Володимир Андрійович зробив усе можливе і неможливе задля того, щоб майно заводу не розікрали і не розпродали. Барановський знаходив шляхи для подальшої роботи ДВРЗ. Була навіть ідея будувати трамваї. Але для початку заводчани відремонтували 29 секцій електропоїздів. Потім, коли у повній мірі запрацювала Державна адміністрація залізничного транспорту України, В. А. Барановський пішов з посади керівника і продовжив працювати радником директора, а в червні 2003 р. пішов на заслужений відпочинок.

   Володимир Андрійович усе своє життя віддав заводу. Під час його керівництва у мікрорайоні ДВРЗ було збудовано десять великих будинків, у яких оселилися більше 1 тис. сімей заводчан, а також гуртожиток сімейного типу на 400 осіб. Тож, дивлячись на ялинку, посаджену цією гарною й патріотичною людиною, пригадаймо його світле ім’я.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Завод".