Майстер з ДВРЗ
В минулому місяці наш сайт повідомляв про спробу оштрафувати Дарницький вагоноремонтний завод за недобір чотирьох штатних одиниць для працівників-інвалідів. Газета "Магістраль" розповідає, як їм працюється на заводі.
25 років трудового стажу на одному робочому місці відзначатиме Валентин Драган, який 17-річним юнаком прийшов
на державне підприємство ДВРЗ як учень, а нині, незважаючи на статус інваліда, є одним з його кращих працівників.
«Так сталося, що від народження Валентин Володимирович не чує і не розмовляє, має групу інвалідності,
та залізничник він — що треба, — мовить начальник ливарного цеху Вадим Янковий. — На заводі я працюю не так довго,
як Валентин, але з певністю можу сказати, що Драган — майстер своєї справи. Виконує обов’язки на «відмінно» та
і з планом норм справляється краще всіх. А професія у нього не з легких — обрубувач (працює з металевими заготовками та деталями). Зокрема, нещодавно опанував спеціальність за сумісництвом — модельник дерев’яних деталей.
Нову професію здобув тут же — на заводі. Адже якщо у людини є велике бажання, то вона може працювати на ДВРЗ
не за однією спеціальністю. Навчання новому фаху триває місяць, по чому працівник складає іспит.
Якщо все проходить як слід, він отримує посвідчення про здобуття нової спеціальності. Якщо ж не оволодів цією
програмою, то навчання можна пройти за повторним курсом. А щоб улаштуватися на завод на постійну роботу,
потрібно лише написати заяву: «Прошу прийняти мене на роботу…», а якщо немає спеціальної освіти, то він має
пройти навчання у майстра — одного із кваліфікованих спеціалістів певного цеху. Так у 89-му році зробив
і Валентин Драган. Нині він пишається тим, що є залізничником».
Змінний майстер ливарного цеху Микола Брязкало каже про свого підопічного так: «Людина він добра і знається на
своїй справі, навіть бригадиром обрубувачів у ливарному цеху був. Щодо проблеми спілкування, то у нас її немає:
працівники розуміють його мову, а Валентин — їхню. Жести, ручка і папір — ось наші основні засоби порозуміння.
У колективі Валентин Володимирович почуває себе добре, жваво спілкуючись з робітниками попри вади слуху та
мовлення. Проте більше за все полюбляє працювати на своєму робочому місці, навіть обідню перерву проводить
разом зі «своїм колективом». Адже в нашому цеху працює ще п’ять залізничників з вадами слуху та мовлення.
Слід завважити, що ми — єдина команда — і робимо спільну справу.
А зарплата кожного залежить від нашої
спільної роботи, стараємося задля блага цеху. Допомагаємо один одному, виручаємо у складних ситуаціях,
підтримуємо у скрутні хвилини і безмежно радіємо за перемоги та здобутки наших працівників. До речі, цьогоріч
формувальник Вадим Довгошея занесений на заводську дошку пошани, з чим ми його в черговий раз і вітаємо».
Загалом на державному підприємстві «Дарницький вагоноремонтний завод» працює 48 робітників з інвалідністю.
Кожний з них бере участь у житті не лише свого колективу, а й заводу в цілому. Всі працівники ливарного цеху
під час обідньої перерви можуть відвідати ігрову кімнату — зіграти партію у настільний теніс,
потренуватися у тренажерній залі. Робітники-інваліди не байдужі й до спортивних змагань, які проходять на заводі.
Між іншим, проходять тут і спартакіади. Зокрема, обрубувач з ливарного цеху Володимир Калинчук та Дмитро Зварин
були учасниками спартакіади з армреслінгу. Калинчук також грав у матчах з волейболу та міні-футболу.
А формувальники В’ячеслав Паничук і Денис Калініченко брали участь у матчах з волейболу та настільного тенісу.
Їхня команда неодноразово здобувала перемоги у змаганні серед працівників заводу.
Сергій Борусевич
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Завод".