До змісту Середа, 30.09.2026 22:09   Джерело: ЦДАЕА

   Коли звучить "Гуцулка Ксеня", про Ярослава Барнича згадують не завжди. Так склалася доля і композитора, і його музики. Мелодія стала народно улюбленою, тоді як ім’я її найімовірнішого автора на десятиліття майже зникло з культурного простору.

   Черговий випуск проєкту "Звукові автографи часу" приурочено до 130-річчя від дня народження Ярослава Барнича (1896–1967) – композитора, диригента, педагога, скрипаля, одного з творців української модерної оперети. Доброволець Легіону Українських січових стрільців, диригент театрів Львова, Ужгорода, Станіславова та Львівської опери, він усе життя прагнув, щоб українська музика звучала сучасно, не втрачаючи власного обличчя. Після еміграції 1944 року його твори в радянській Україні майже не виконували, а повернення його до української музичної історії почалося лише наприкінці ХХ століття.

   Сучасники називали Барнича "українським Легаром". Це порівняння стосувалося не лише його таланту мелодиста. Подібно до Франца Легара, він умів поєднати легкість оперети з професійною композиторською майстерністю. Музика Ярослава Барнича народжувалася на перетині двох світів: європейської міської культури міжвоєнної доби й української пісенної традиції. Саме тому його танго, вальс чи фокстрот звучать так природно.

   "Гуцулка Ксеня" – найвідоміший приклад такого поєднання. На початку 1930-х років, коли танго переживало свій золотий вік, Барнич одним із перших переніс його інтонації в українську музику. Але він не намагався стилізувати гуцульський фольклор чи буквально цитувати народні мелодії. Карпати в цій музиці виникають інакше – через характер ритму, інтонацію, настрій, відчуття простору. Саме тому "Гуцулка Ксеня" й сьогодні звучить легко і сучасно.

   Історія самої пісні залишається не менш цікавою. Більшість сучасних дослідників схиляється до того, що її автором був саме Ярослав Барнич. На користь цієї версії наводять спогади його дружини, рідних та учнів, а також той факт, що 1938 року композитор створив однойменну оперету, у якій "Гуцулка Ксеня" стала головною музичною темою. Водночас існує й інша версія походження пісні, тому дискусія про її авторство триває. І, можливо, це один із небагатьох випадків, коли суперечка не зменшила, а лише посилила інтерес до твору.

   Хороша музика має дивовижну властивість переживати свій час. Вона не зникає разом зі своїми першими слухачами, не вміщується в межі однієї біографії чи однієї історичної епохи. Вона продовжує звучати. Тому архівний звукозапис, який ми пропонуємо сьогодні, – це не лише знайома мелодія. Це голос часу, що й досі залишається живим.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Iсторія" та "Відео".