До змісту Четвер, 04.06.2026 18:54   Джерело: журнал "Музика". Скорочено

   9 квітня у Національній філармонії України відбувся особливий концерт "Польовий і Польова", присвячений відродженню музики нині майже забутого українського композитора ХХ століття Валерія Польового. Подія реалізувалась у межах масштабного проєкту "Звільнена музика", спрямованого на деколонізацію українського музичного простору, переосмислення національної класики поза імперським і радянським контекстом та повернення до культурного обігу імен і творів, які були на довгий час витіснені з історичної пам’яті.

   Донька Валерія Польового — відома сучасна українська композиторка Вікторія Польова, учениця Івана Карабиця, яка удосконалювала майстерність з Левком Колодубом; лауреатка Шевченківської премії. Твори композиторки видаються за кордоном, а музика звучить у програмах фестивалів, конкурсів, мистецьких проєктів у залах України, Європи, США, ОАЕ, Перу, Чилі.

   Вікторія Польова у концерті-діалозі з музикою батька у Києві представила два свої твори. Написаний у 1986-у, у рік смерті Валерія Польового, твір "Missa brevis" для дитячого хору та камерного оркестру, який присвятила пам’яті дорогої рідної людини і митця. Другий твір — "Осяяна печаль" для двох скрипок і струнних — створений уже в часи сучасної повномасштабної російсько-української війни.

   Концерт пройшов за партнерської підтримки "Дом Майстер Клас" під орудою головної диригентки "Київської камерати", майстрині світового рівня (США – Україна) Кері-Лінн Вілсон за участі провідних солістів – скрипалів Богдани Півненко, Мирослави Которович і Кирила Бондаря та Дитячого хору "Щедрик" (художня керівниця Маріанна Сабліна).

   Ім’я Валерія Польового давно зникло з концертних афіш, а твори довго були мовчазними сторінками історії української музики. Цього вечора його авторські роботи знову прозвучали зі сцени, повертаючи слухачам ім’я митця, який, переживши суворі випробування сталінських репресій, зумів зберегти вірність професійному покликанню та залишити самобутній слід у розвитку національного музичного мистецтва.
   Валерій Петрович Польовий (1927–1986) народився в Одесі у мистецькій родині. Його батько Петро Іванович Могила (сценічний псевдонім Петро Польовий) був співаком Українського народного хору імені Григорія Верьовки, мати Марія Могила – акторкою і режисеркою, брат-близнюк Геннадій Польовий став відомим художником-графіком.
   Життєвий і творчий шлях Валерія Польового був тернистим. Він закінчив Київську консерваторію у класі Бориса Лятошинського – засновника модерністських тенденцій в українській музиці ХХ століття. Навчання у такого метра сформувало відкритість композитора до нових мистецьких ідей та експериментів.
   За сфабрикованим обвинуваченням в антирадянській діяльності у 1948 році Валерія Польового та його брата Геннадія було заарештовано. До 1954 року вони перебували в засланні: Геннадій у Солікамську Пермського краю росії, Валерій – у Карагандинській області (Казахстан). Однак і там митець продовжував писати музику. Після реабілітації він працював викладачем музичних шкіл у Києві, редактором музичних видавництв і консультантом Спілки композиторів України.

   У музиці Польовий поєднував традиції української композиторської школи з фольклорною інтонацією й звертався до синтезу мистецтв. Зокрема, він досліджував взаємодію кольору й музики, фактично створюючи кольоромузику, і присвятив цій темі рукописну працю "Книга про кольоромузику". Такі пошуки засвідчують прагнення композитора розширити виражальні можливості музичного мистецтва.

   Творчість Валерія Польового охоплює симфонічну, камерну вокальну та інструментальну музику. У концерті прозвучав його Струнний квартет № 2 та Концерт для двох скрипок з оркестром. Обидва опуси мають особливу історію створення: їхні задуми виникли саме у засланні. Струнний квартет написаний там повністю. Скрипковий концерт був завершений лише у 1985–1986 роках, однак його образний задум і перші ескізи з’явилися ще у таборі.

   "Другий квартет батько написав, будучи ув’язненим, приблизно в 1953–1954 роках. Для запису він використовував мішки з-під цементу, вирівнював їх і писав ночами. А другу редакцію здійснено 1973-го. Тато працював на мідній шахті й намагався передати це у музиці. Тема другої частини – спогад про кохання. Перше, хоча й часткове виконання відбулося у концтаборі під керівництвом Георгія Козакова", – згадує донька композитора.

   У складний для країни час питання національної пам’яті набуває надзвичайної ваги. Повернення музики Валерія Польового та інших забутих митців допомагає заповнити історичні прогалини й водночас засвідчує силу української культури – її здатність виживати, відроджуватися і звучати.

   Цей концерт став своєрідним актом справедливості й важливим кроком у поверненні творчої спадщини композитора. Водночас він підкреслив важливість події для більш цілісного й глибокого представлення історії українського музичного мистецтва.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Iсторія".