До змісту
Річниця перемоги у Другій світовій війні
Сьогодні увесь світ відзначає 81-ту річницю перемоги над нацизмом. Хоча на Сході Європи українці та інші народи опинилися під владою комуністичного тоталітаризму, ця перемога дозволила відвернути загрозу тотального винищення й колонізації, яку несли їм плани Гітлера. Натомість на Заході перемога над нацизмом поклала початок перетворенню цієї у минулому дуже войовничої частини європейського континенту на зону співпраці та миру.
У сучасній Європі неможливо уявити собі війну між Великою Британією й Францією, Францією й Німеччиною чи Німеччиною й Польщею – хоча у минулому вони воювали між собою із завзяттям, вартим іншого застосування. Падіння комунізму створило шанси поширення зони миру далі на Схід, і зі здобуттям незалежності Україна прагнула до неї доєднатися. За це була "покарана" новою війною, цього разу з боку нового тоталітарного режиму, який відродився в Росії за час правління Путіна. Війна Росії проти України поставила перед загрозою як саму Україну, так і всю євроатлантичну систему.
По-перше, вона прагне зняти з себе відповідальність за воєнну агресію, намагається переконати росіян та легковірів-неросіян, що загроза воєн завжди виходила із Заходу, а Росія тільки й те робила, що захищала та рятувала себе чи весь світ від цієї загрози.
По-друге, Росія намагається повністю монополізувати перемогу союзників над Гітлером, ніби вона одна відіграла вирішальну роль у перемозі над нацизмом та ніби понесла найбільші втрати. Тут вона йде слідами Сталіна, який під час бенкету в Кремлі 24 травня 1945 року проголосив тост за здоров’я російського народу — "найвизначнішої нації серед усіх націй", що, на відміну від інших народів, ніколи не зраджував радянський уряд у найтяжчу хвилину історії. Відповідно, Путін заявив, що Росія перемогла б у Другій світовій війні самотужки, без союзників та інших народів.
По-третє, наголошуючи на своїй виключній ролі у перемозі над нацизмом, Кремль відвертає увагу від своїх злочинів як у минулому, так і в теперішній війні проти України.
На жаль, мусимо визнати, що ця кремлівська пропаганда приносить успіхи. Це тривале інфікування Заходу російською пропагандою та культурою, нерозуміння багатонаціональної природи радянської імперії та внеску інших народів (передусім України) в боротьбу проти нацизму. Це багаторічна традиція європейської вдячності до радянських визволителів. Нарешті, це бажання вагомої частини західних еліт знайти підстави для чергового "перезавантаження" відносин з Росією та повернення до статус-кво, так незручно зруйнованого фактом української стійкості.
Традиційний радянсько-комуністичний наратив, підтримуваний і посилений нині Росією, зображує головним переможцем над нацизмом російський народ. Його втрати, жертви і здобутки нібито є найбільшими, тож він заслуговує на найбільшу шану як єдиний спадкоємець Великої Перемоги. Водночас український народ зображується другорядним, непотрібним для перемоги у війні, а на перший план висуваються гіперболізовані колаборантські стосунки з нацистами. Такий наратив не лише активно просувається російською пропагандою, а й сприймається багатьма на Заході як очевидний.
Паралельно в Україні існує інший наратив, в якому Україна розглядається у ХХ сторіччі як територія, окупована Радянським Союзом. Тож український народ є жертвою двох тоталітаризмів, а єдиним важливим фактором у Другій світовій війні є український національно-визвольний рух, що вів боротьбу на два фронти з комуністичним та нацистським режимами. Радикальна версія цього наративу ігнорує подвиги українців у складі Червоної армії й наполягає, що пам’ятники та згадки про це мають бути ліквідовані, й таким чином позбавляє Україну ролі у перемозі над нацизмом, віддаючи всі лаври Росії.
Перший наратив є повністю, а другий частково неправдивими. Обидва є програшними для України та виграшними для Росії. Викреслюючи українців із числа переможців нацизму, виставляючи українців передусім жертвою протистояння двох режимів, ми ризикуємо позбавити Україну суб’єктності та достойного місця в спільноті європейських народів.
• німецький нацизм перемогла не Росія, а народи СРСР, серед яких українському народові належить видатне місце, а також західні
союзники;
• головні людські й матеріальні втрати у тій війні понесли не Росія чи Німеччина, а країни та народи, які опинилися між Берліном і Москвою, передусім Україна та її мешканці;
• найбільше колаборантів з нацистами дала саме Росія – через армію Власова та інші колабораційні загони пройшло до 800 тисяч осіб;
• сталінський радянський режим відіграв важливу роль у перемозі над гітлерівським німецьким нацизмом, але окупував Центральну Європу, і його воєнні злочини на теренах Європи ніколи не були засуджені;
• нинішня Росія, як спадкоємиця злочинного радянського режиму, використовує ті самі методи агресивної зовнішньої політики:
пряма військова агресія, таємні операції та терористичні акти, втручання у внутрішньополітичні процеси, підтримка крайніх лівих і
крайніх правих "п’ятих колон" тощо; війни в Грузії та Україні є наслідком толерування цієї політики.
Закликаємо українське суспільство й державу прийняти таке бачення й активно поширювати його через усі можливі канали до західних суспільств. Професійні дискусії й публікації, виставки й інші події, вуличні акції та дипломатичні саміти мають ствердити роль українського народу як одного з переможців нацизму й протистояти російській пропаганді.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Російсько-українська війна".