До змісту Неділя, 19.01.2025 18:29   Джерело: ЦДАЕА. Скорочено

   Народився майбутній композитор 1945 року у грецькій родині в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. Згодом жив у Дзержинську, Бахмуті, Києві і постійних гастрольних поїздках.

   У 1959–1963 роках навчався в Артемівському музичному училищі по класу фортепіано, працював концертмейстером училищного хору і вже тоді почав писати музику. У 1971 році закінчив композиторський факультет Київської державної консерваторії у Б. Лятошинського та М. Скорика. Далі – армія, ансамбль пісні і танцю Київського військового округу, з 1983 року – викладання у Київській консерваторії.

   Загалом творчість композитора різножанрова і у різні періоди позначена змінами індивідуального стилю. За допомогою фонодокументів Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву можна простежити рух авторського пошуку від додекафонії, експресивного типу висловлення на початку – до концепційної масштабності у втіленні філософської проблематики у 70–80-і роки ХХ ст. Тоді у його творчості визначився пріоритет симфонічних жанрів у взаємозв’язку зі сценічними та вокальними, інструментальним концертом (концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру "Сад божественних пісень" на вірші Г. Сковороди, опера-ораторія "Київські фрески", три концерти для оркестру). За задумом "Київські фрески" – синтетичний твір для солістів, хору, читця, балету і симфонічного оркестру, написаний на фольклорному матеріалі, слова Т. Шевченка, П. Тичини, М. Рильського, Б. Олійника, І. Драча. Так автор втілив ідею в епічному полотні історії Києва від найдавніших часів до сучасності.

   Значний успіх прийшов до композитора у 1971 році з "Садом божественних пісень" на тексти Григорія Сковороди. На думку музикознавців, це перший необарочний твір, що проклав місток від Д. Бортняньского і М. Березовського до сьогодення. Загалом же пошуки змушують І. Карабиця до ґрунтовної самоосвіти – наприклад, вивчати чин літургії. Музична лексика композитора відображує багатовекторність стильових орієнтирів: фольклор (дума, протяжна пісня, інструментальні награші), професійне музичне мистецтво (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), музична класика ХХ ст. (Г. Малер, Б. Барток, І. Стравинський) та новітні тенденції у музиці.

   Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік у поєднанні з новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). Так само багате й тематичне наповнення: від пантеїзму ("Music from Waterside") до античної трагедійності й теми покаяння (Концерт № 3 "Голосіння", Концерт-триптих для оркестру).

   Помітною й продуктивною була педагогічна та громадська діяльність Івана Карабиця. Серед його учнів – Вікторія Польова, Олена Ільницька, Андрій Бондаренко, Максим Абакумов, Вадим Ракочі, Назарій Яремчук, Євген Брага та ін.

   У 1994–2000 роках Іван Карабиць – художній керівник Національного ансамблю солістів "Київська камерата", фундатор циклу концертів "Час камерати". У 1990 році став автором ідеї та постійним директором і художнім керівником Міжнародного музичного фестивалю "Київ Мюзік Фест"; у 1995 році – одним із засновників Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, з 1998 року – художній керівник Міжнародного музичного фестивалю "Київські літні музичні вечори". Список можна продовжувати, зокрема, титулами й посадами у поважних закордонних культурних організаціях.

   Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів зберігає музичну спадщину І. Карабиця у фонозаписах, свідчення про його життя і творчість - у світлинах. Прим. ред. "Ліски": більше світлин та фонозаписів можна побачити і прослухати тут.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Iсторія".