До змісту Понеділок, 30.12.2024 12:41   

   З Києва на авто ми виїхали вчотирьох, це був день, на початку грудня 2022 року. Виїхали з думкою, що будемо тільки три зимових місяці. Я так і написала подрузі: «На зимові канікули». Бо ж електрика в місті пропадала після нальотів ворожих ракет.

   Одного дня вдарили по ТЕЦ, яка недалеко від нашого будинку. Я в той момент була у коридорі, а холодильник, що був поруч, став «танцювати» - він то здригався, то відключався і знову здригався. Лампи під стелею теж вимикались, включались, потім світло зовсім зникло і настала всюди темрява. Сусідка жалілася, що у неї в кімнаті стіни «ходили». Були свічки і тим спасалися. Сирени лунали постійно.

   Тому рідні вирішили виїхати. Їхали через Польщу та Чехію. В мене вже був закордонний паспорт.

   Ввечері 4 грудня дісталися Ненцінгу, і нас поселили у табір для переміщених осіб, як біженців від війни з України, яку розпочала росія. Після довгої дороги я втомилася, особливо після поїздки у тунелі, довжина котрого сягала 14 кілометрів. У приміщенні, де я присіла на стілець, до мене підійшла огрядна жінка. Обличчя було знайоме, але хто це – я не впізнавала. Вона розмовляла зі мною, а потім принесла сиру, бо вечеря була вже закінчена.

   Прийшла доня з ключами і ми зайшли у свою кімнату. Кімнати огороджувалися фанерними дверима та такими ж стінами. А стеля була загальна для всіх біженців - на весь простір табору. Скільки було цих біженців, не можу сказати, але багато: люди різного віку з малими дітьми та різної національності. Багато було людей із Закарпаття. Табором опікувалися волонтери з міжнародної організації КАРІТАС. Годували три рази, їжу привозили у контейнерах. Прожили в таборі біля місяця.

   Переїхали до вільних місць вже перед новим роком. Радощам не було меж! І 2023 Новий рік зустрічали у великій їдальні триповерхового будинку. За великим столом була вся родина з 9 осіб. Жінка, яку я не впізнала, була свекрухою онуки (З нею ми бачилися у 2021 році – так вона змінилася з того часу). Обмінялися подарунками. Особливий подарунок був для малечі, який поклали під ялинку. Новорічну красуню привезли куратори з Карітасу.

   Опишу трохи цей будинок. На першому–великий передпокій, потім за дверима холодильник, пральна машинка та невеличкі ванночки для миття взуття та технічних потреб. В тій кімнаті ще двері, а за ними підвальне приміщення для зберігання продуктів та садового інвентарю, колясок, велосипедів. На другому – невелика за розміром кухня, але вміщує багато чого: електрична плита з витяжкою, шафи для продуктів та посуду, автоматична мийка для посуду, дві раковини для миття посуду, столи для приготування їжі, холодильник до стелі та ще маленька сховка для продуктів. Їдальня, дві спальні великі, одна маленька кімнатка та два санвузли, в одному душова кабінка та ванна.

   На третьому – спальня велика, кабінет з диваном, ліжком та столом; санвузол із душовою кабінкою. Вихід до балкону зі спальні та з кабінету. На другому - вихід до тераси з лівої сторони будинку, яка переходить до зеленої зони із тилової сторони житла, а з неї уклін до першого поверху та дороги. Ще за будинком «металева парасоля» для сушіння білизни, вона складається і розгортається. Також є мангал для приготування «гріль». Під будинком два закриті гаражі. Машину ми ставили біля гаражів під балконом. В цьому будинку ми прожили рік. За помешкання не платили, їжу готували самі. Деякі продукти нам видавали за зниженими цінами (продукти мали термін споживання, перевищений на 25 -50%). Взуття та одяг теж можно було придбати за невеличку ціну, бо все бувшого вжитку.

   Ненцінг – Nenzing– невелике містечко й громада округу Блуденц в землі Форальберг, лежить на висоті 530 м над рівнем моря, громада налічує 5976 мешканців, – повідомляє Вікіпедія. Лежить між високими хребтами Альп.

  Хмарка в гості прийшла
  І лягла на дерева.
  На неї дивляться снігові вершини
  І милуються нею.

   Мене з молодшою онукою розмістили на третьому поверсі у «кабінеті». В ньому ще стояла шафа для одягу. Коли відчиняєш дверцята, вони видають скрипучий звук. Я іноді вночі вставала і діставала ліки, які лежали у шафі на полиці. Ліки ховала подалі від малої дітвори, бо у наймолодшого була звичка все тягти до ротика, що лежало на столі.

   Однієї ночі мені наснився голос поважного чоловіка:
-Змастить двері, щоб не скріпили!
–Була вказівка з потойбіччя, прости Господи.

   Цю вказівку ми виконали, бо на третьому поверсі у коридорі висів портрет хазяїна цього будинку, котрий в ньому жив до кінця своїх днів. А під портретом стояла велика стародавня скриня, де зберігалися декотрі його речі. У «кабінеті» одне вікно було нормальне та ще у дверях, за якими був балкон-тераса, верхня половина скляна. А друге вікно на стелі, що була під кутом, і по шибках у мокру погоду капала вода на підлогу у тазик. А рами були у плісняві.

   Я про це заявила, приїздила кураторка і сказала, щоб провітрювали кімнату, і в наступний приїзд вона привезла прилад, який вловлював вологу. Оскільки молодша онука перебувала тимчасово, ми погодилися так жити, хоча мені і після ковіду, і після лікарні, до якої мене відвезли з табору по приїзді (15.12.22), бо був поганий стан (тиск 200 на 120, головокружіння, блювота) було не дуже приємно це відчувати.

   Життя на місці не стоїть, і свекруха онуки переїхала в інше місто (14.03.23.), бо тут не було п'явок, котрими вона лікувалася у Києві.

   Одного дня доні теж стало погано, викликали швидку і її відвезли до лікарні (19.03.23 – 21.03.23). Пролежала три дні і повернулася без апендиксу. Операція була безкоштовною, бо нам всім була видана медична страховка. Слава Господу, все обійшлося без ускладнень.

   Молодша онука повернулася до Києва 24 березня. І мені запропонували маленьку кімнатку, що на другому поверсі 27 березня. Цього дня була зимова хуртовина, все вкрилося снігом! А в останній день березня – гроза, над горами веселка!

   В «кабінет» поселили двох жіночок із Одеси, вони подарували всім по букету тюльпанів (5.04.23). Одеситки працювали і бачились ми з ними більше у вихідні, тому шуму не було. Подружки обідали не в їдальні, а носили до себе на третій поверх. Іноді до них приїздили гості.

   У моїй вже кімнатці крім ліжка був стіл, а також вмонтовані у стіну шафи для одягу. Стілець не було куди поставити, бо габарити кімнати цього не дозволяли. Ще на стіні висіла велика мапа світу. Щоб писати, сиділа на ліжку та на подушці великій впритул до столу. Перекладала свої твори для дітей на українську мову, написані ще в далеких 2000-х російською. Перекладені оповідки посилала на новинний сайт. Їх публікували. («Казка», «Пригоди Чіки», «Гарбуз», «Віллічка» та інше).

   11 квітня привітала з Днем народження свою подругу, яка залишилася у Києві. У неї була можливість виїхати до Німеччини, але побоялася покинути квартиру. А про себе вона не думала.

   Однієї ночі мені знову наснився той же чоловічий голос:
-Відпусти мене! – Благав великодушно бувший хазяїн з того Світу. Я відкрила невеличку шухляду у столі, яка була між двома тумбами, і наказала:
-Виходь і не повертайся! – Залишила відкритою цей отвір і сама вийшла з кімнати. Через деякий час повернулася, поглянула на внутрішній «скарб»: великий чорний металевий хрест на великому світлому металевому ланцюгу! - Як лежав, так і залишився лежати.

   Тут мушу додати, що у всіх кімнатах цього будинку на стінах були закріплені фігурки Ісуса Назарянина Царя Іудейського - ІNRI. Додам, що у їдальні теж була невелика дерев’яна фігура, розіп’ята на Хресті.

   Якось я гралася із маленьким онуком і він мені каже:
- А цей дядя мені наснився. Я не знала, що йому сказати, бо була спантеличена такою несподіванкою. Перевела увагу на іншу гру і вийшли з цієї кімнати. А мені перестав снитися цей голос, тільки іноді вночі був стукіт у малій шухляді. Тоді вранці я її відчиняла, відчиняла вікно та двері, щоб був хороший протяг і виходила на балкон, теж не зачиняючи двері. Після таких «процедур» ночі були спокійні.

   Весняними днями 2023-го я почала сама виходити на подвір’я та ближчі вулиці. 17 квітня сама пішла на розшук бібліотеки. Дійшла до перехрестя і зупинилася. Назустріч йде жінка, звертаюся до неї, а вона мене запитує українською:
-Ви з України?
-Так! – Радісно відповідаю.
-Я теж з України, але живу тут вже 10 років, працюю. Ото зараз йду на обідню перерву.
-Я шукаю бібліотеку, не підкажете, де вона?
-Підкажу. Вона недалечко. Давайте я Вас проведу. - По дорозі вона розповіла про тутешні порядки та ввела у курс справи, як поводитись тут біженцям. Ми обмінялися телефонами, вона запрошувала у гості і попрощалися, бо бібліотека в той день була закрита, а мені потрібно було купити продукти у магазині.

   Зайшла, дивлюся на полиці і читаю: «Консервы мясные» -виробництво расія. І таких скляних півлітрових баночок було багато. Їх купували і на виробника не дивилися… Чи не вміли читати, чи були байдужі.

   Тут же придбала журнал «НЕНЦІНГ» № 49, пропозиції для батьків на 2 півріччя 2023 року, який випускає Форальбергська родинна асоціація, місцева група Ненцінг.

   Побачила в інтернеті портрет Софі Лорен, згадала свою молодість – фільми, де вона була головною героїнею. Всі подруги захоплювалися її красою. Навіть у 70 років Софі Лорен зайняла перше місце серед красунь всього світу. Зараз Софі 88, мешкає в Женеві. Її старший син керує оркестром у Віденській опери. При бажанні можно було б і поїхати до опери, і побачити Софі, якщо б були сили, бо їхати до Відня 6 годин на електричці, котрі після 12 не працюють. Тож треба заночувати у готелі, і потім з першою електричкою повертатися додому.

   Ходила по молоко, яке набирала з автомату, що знаходився впритул біля ферми. Насолоджувалася краєвидом та чорно-білими вівцями, які щипали травичку на пагорбах. Вони були за огорожею – дротами, що підключалися до електрики. Дорога в 1 км туди і 1 км до свого будинку. Молоко коштувало 1 літр – 1 євро. Цей напій вживала тільки після кип’ячення, але і після цього молоко мале трохи запах корови. Тому малеча це молоко не вживало. Чому такий запах залишався? Ферма приблизно 15 корівок, гній прибирався автоматично, але збирався тут же у дворі у великі купи. Тому запах був чутний далеко від ферми. Хоча всі садиби засаджували квітами і трояндами в тому числі.

   Одного дня запитую маленького онука:
-Підеш зі мною по молочко до фермера?
Побачимо корівок, а ще овечок. – Лагідно запросила і чую увідповідь:
-Не піду. Я з тобою не дружу, бо ти вередлива.
-Добре. Коли у тебе буде інший настрій, заходь до мене.
-Добре. Іди, я буду дивитись у віконце.

   На другий день маленькими кулачками стукає у двері і кличе:
-Тоню! Тоню! Відчиняй! Відчиняю, він показує маленьку машинку, на котру причепив дві дерев’яні ложечки від морозива та ще приладнав маленького льотчика, зліпленого з пластилину і радісно повідомляє:
-Це гелікоптер! Він летить до України! – І показує, як він літає. Почав бігати з ним по коридору. Через п’ять хвилин дерев’яні «лопасті» відвалюються, льотчик випадає і малеча каже:
-Аварія, треба ремонтувати. – І побіг до старшого братика за порадою. Вони удвох радо займалися моделюванням різних машинок та літачків.

   А старший братик, як дорослий, приймав участь у велоспорті. І одного доброго дня приїхав додому із медаллю та подарунками (30.04.23.). Діти знали про країну Україну, і щоб вони не забували про неї, я привезла їм маленький прапорець. Вони з ним гралися, а потім малювали на листочках символ їхньої Батьківщини. Старший ще пам’ятав і згадував Київ, де вони жили, а молодший все бачив тільки на фото з телефону, бо його вивезли у півтора рочки.

   На новинному сайті опубліковано мою оповідку «Гарбуз». Послала вітального листа редактору з Днем його народження та подяку за публікацію.

   Якось повертаюся із молоком, а біля будинку, що на перехресті доріг, сидить на лавочці немолода жінка, а біля неї невелика собачка. Рукою вона запросила мене присісти. Ми познайомилися і вона запитує:
-А яку мову Ви знаєте: болгарську, румунську, угорську?
-Трохи угорську.
-А де Ви живете?
-Біля будинку, в якому є такий же песик, як і Ваша собачка. Його звати Віллі.
-А… знаю... Віллі! Таких, як Віллі, у нашому поселенні дуже багато! – І вона показала рукою на будинки, що були внизу.
Я запропонувала собачці молоко.
-Ні! Він п’є тільки воду.

   Зупинилася біля цього будинку, бо мою увагу привернули квіти, котрі були висаджені кольорами нашого прапору: полоса синя, полоса жовта. Ще біля будинку були зроблені інсталяції із звірятками, які були символом цього року.

   Те, що я з України, жінка сприйняла співчутливо, із сумом. Вигляд її обличчя був хворобливий і її душив кашель. Вона пояснила, що у неї дуже погано з легенями. Тому, коли сонечко, вона виходить погрітися. Ми часто зустрічалися і я приносила їм маленькі подаруночки: булочки, печиво, цукерки. А взимку її не стало. Царство Небесне її душі…

   На початку червня впала на сходинках. Йшла у тапцях на третій поверх і один зачепився за гострий край гранітної рожево-сірої сходинки. Нікого поруч не було, тому ледь піднявшись, пішла до своєї кімнати «зализувати» припухлості та подряпини.

   В цей час заходить маленький і питає:
-Що ти робиш?
-Та ось впала на сходинках, тепер змащую, щоб не боліли.
-У мене теж ніжки болять і мені змасти.
-Це мазь для дорослих, а у тебе є мазі дитячі. Скажи матусі, вона тебе вилікує.
-Добре! – І побіг до своєї кімнати.

   Сьогодні наснилося, що я взяла у руки двох папужок із одного вікна і перенесла їх до вікна нашої квартири на ДВРЗ. До чого це?

   Опубліковано мою оповідку «Віллічка» про черепаху. Дякую редактору!

   Телефонували з паліативного відділку. Я вже їм казала, що мешкаю не в Києві, що почуваюся добре, ходжу самостійно та тиск нормальний, але вони продовжували час від часу мене перевіряти.

   У росії заколот – вагнерівці йдуть до своєї столиці.

   Подивилася документальний фільм про Левка Григоровича Лук’яненка (помер 7 липня 2018). У липні 2018 написала про нього статтю «Останній шлях Атланта», яку було опубліковано на новинному сайті.

   8 липня день народження нашого Головнокомандуючого. Всі його вітали – йому 50!

   У Вільнюсі 11 -12 липня проходить саміт НАТО.

   15 липня подруга старшої онуки поїхала зі своїми дочками до Італії. Вони тут відпочивали два тижні, бо там, де вони живуть, спека більше 40 градусів. За ними приїхав їхній батько – італієць. Його дочки народилися в Італії, розмовляють італійською, схожі на батька, з довгими косами, а матуся українка. Наш старшенький вчить німецьку, ходить до підготовчої групи у дитсадок. Я дивлюся на них, коли вони грають – такі дружні стосунки – хай вони і надалі будуть такими. А до нас приїхала молодша онука. Вранці у їдальні з’явився великий букет троянд – вітали з Днем народження матусю двох синочків!

   19 липня 2023 року помер Василь Овсієнко. Я три рази бачила його і слухала на презентаціях книжок Левка Григоровича та на різних святах, які проходили у Будинку вчителя. Царство Небесне його душі…

   21 липня онука поїхала до рідного міста.

   Нижче нашого будинку розташована садиба відставного поліцейського. Він мешкав один, бо дружина не так давно померла. Попри все біля будинку завжди порядок: викошені трави, охайні зелені насадження, квіти та дерев’яні кольорові птахи, котрі він сам майстрував.

   Йому виповнилося 85 років, але він ще самостійно водив автомобіль. Пішки теж ходив багато разом із своїм песиком Віллі. Одного разу зустрілися недалеко від ферми, Віллі підбіг до мене і завиляв хвостиком. По ночах Віллі гуляє сам. Якось дуже рано дивлюся у вікно і бачу, що Віллі повертається з нічної прогулянки. А хазяїн його шукає і вигукує його кличку, та Віллі нічого не чує, бо у якомусь куточку сильно спить.

   А ще Віллі може співати. Коли починають дзвонити дзвони на башті, що біля цвинтаря, о 12 годині, у суботу і завиває сирена, Віллі заскакує на лавчину, з якої видно майже весь Ненцінг, і починає «співати» в такт дзвону, підносячи голову до небес. Можливо, він згадує померлу хазяйку? Можливо...

   До нашого Дня Незалежності я подарувала пану Хансу книжки Оксани Забужко та Андрія Куркова на німецькій мові про історію України та про війну у 2022 році.

   Ще книжки про Україну на німецькій мові віднесла до бібліотеки, яка розміщена у школі.
-Це презент від України. – Кажу хазяйці приміщення.
-О, Юкрейн! – Вигукує і радо приймає три книжки.
-Чи є у Вас класика українська?
-Ноу.
-А Стефан Цвейг, австрійський класик?
-Ноу. Поступило нове видання - книжка Ангели Меркель – її спогади про роботу канцлером Німеччини.
-Дякую, Меркель брати не буду…

   Наші сусідки подали заяву до Карітасу щодо неналежного санітарного стану кімнати, де вони проживають. Приїздила комісія і підтвердила факт, що проживати у цій кімнаті небезпечно. З цього приводу приїхав теперішній хазяїн будинку і повідомив, що буде робити в ньому ремонт. А нам об’явили, щоб ми залишили це приміщення до 1 листопаду 2023 року.

   Гралися із м’ячем на зеленій травичці, раптом онучик зупиняється і стоїть. Я запитую:
-Ти чого стоїш?
-Я висох.
-Ти втомився?
-Так.
-Давай тоді відпочинемо.
-Я піду до мами.
-Пішли.

   Старшій онуці я переказую, що мені сказав її синочок, вона пояснила:
-Це він так каже, коли хоче пити.
Добре, що ми тут встигли відмітити День його народження.
Я кажу:
-Вітаю нашого любого хлопчика з Днем Народження!
-А де він? – Запитує і дивиться навкруг. Йому виповнилося три рочки.

   Сиділи за столом і їли оладки. Запитала у маленького:
-Ти поїв оладки?
-Ні.
-Чому?
-Вони кусаються!
Його матуся пояснила:
-Вони гарячі.

   Пізніше ми з ним посадили шість кісточок абрикосових біля другого і третього каменів зі сторони гори. Йому це сподобалося, і він охоче ходив їх поливати. А спочатку він любив гратися з кісточками і вчився їх рахувати, коли приходив до мене і залазив на ліжко.

   Одного дня він грався і розкидував їх по кімнаті, потім збирав і знову розкидував. Почав збирати, а одна кісточка впала під стіл, він каже:
-Я не полізу під стіл.
-Я теж не полізу, бо старенька, мені тяжко.
Він на колінках поліз і чогось злякався:
-Там страшно, я піду до мами.
-Там нічого і нікого немає. Подивись, - я засвітила ліхтариком по всіх кутках, - нічого там страшного немає.
-Піду до мами.

   Після цього він не став до мене заходити. А з братиком вони любили дивитися мультики по телевізору на широкоформатному екрані, що стояв у їдальні. А дорослі ввечері дивилися новини з України.

   Прийшла якось з вулиці, одягла шльопки. Маленький каже:
-У тебе ноги замурзані.
-То не грязюка, то шкарпетки чорні.
-Вони нові?
-Так, нові.

   А в вересні День народження старшого братика – йому ШІСТЬ! Їздили до відкритих басейнів, вода ще тепла. Басейнів декілька: для дітей, для дорослих, для навчання плавати, для змагань - під відкритим небом, вхід платний для всіх. На початку жовтня День народження моєї доні, всі зібралися за столом у їдальні і привітали її з подарунками та квітами.

   Якогось ранку приїздить кураторка, а вдома лишень я. Запросила до їдальні та пригостила печеними яблуками, які я приготувала. Їй сподобалися яблука і вона запитує:
-А чим зараз займаєтеся?
-Знайшла у телефоні фільм, котрий нещодавно випустили - документальний «20 днів у Маріуполі». Тільки він дуже страшний.
-А можно мені пересняти?
-Можно. – Вона пересняла на свій мобільний, а тут і рідні прийшли, з якими вона стала спілкуватися.

   А 10 жовтня старша онука з родиною переїхали на нове місце проживання – високо у гори, біля залізниці. Я подарувала їй гроші та деякі речі – на новому місці все знадобиться. А сусід Ханс вручив їй картину, яку він сам намалював – вона глибокофілософська.

   17 числа виїхали дві жіночки з «кабінету», подарували нам троянди на згадку.

   24 числа я почала пакувати речі до переїзду. Одночасно писала спогади про Болгарію «Країна троянд».

   27 жовтня 2023 року після обіду мене перевезли до Іннербраз – де гори ще вище, а відстань між ними ще менше. А вранці я писала Диктант Національної єдності «ДОРОГИ УКРАЇНИ», який слухала на радіо «Культура» у Ненцінгу.

   До побачення, Ненцінгу! Я їду туди, де живуть хмарища-хмари-хмариночки, а гори затуляють сонце.

   P.S. В тому будинку і досі не почали робити ремонт. Виставили його на продаж. А на новому місці, у дерев’яному будиночку, ночі проходять нормально - без зайвих «голосів та стуків». Пан Ханс теж кудись переїхав, залишив свій будинок.

Антоніна Просєкова
17 листопада 2024 року
Браз, Австрія

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Російсько-українська війна" та "Пишуть читачі".