На початку липня на Подолі відреставрували вивіску "Квіти" 1956 року. Вивіска є частиною особняка 1913 року, який ще називають будинком Тернавського. За ініціативою стоять активісти руху "Має значення", які до повномасштабного вторгнення займалися відновленням історичних дверей у Маріуполі.

   Редакторка The Village Україна Ірина Виговська поговорила з ініціатором і волонтером проєкту Ярославом Федоровським про Маріуполь, сутички з міською владою, взаємодію з Київрекламою, критику від урбаністів, ставлення до радянської спадщини та плани на майбутнє.

   – Мене звати Ярослав Федоровський, я з Маріуполя. Але через війну з 2015 року не живу там. Працюю в IT-сфері, через роботу змінив кілька міст, але з 2019 року живу в Києві. Я не архітектор, але цікавлюся історією й архітектурою змалечку. Ми жили в дуже бідному, але історичному районі Маріуполя, і коли мене везли в садок чи школу, дорогою з вікна тролейбуса я роздивлявся історичні будівлі та дуже добре їх вивчив. Коли трохи виріс, почав цікавитися тим, хто там жив, як місто розвивалося. Я зацікавився краєзнавством, почав працювати з архівами.

   Також досліджував свій родовід – докопав аж до 1651 року. Мої предки переїхали до Маріуполя 1904 року, тому вже понад 100 років це рідне місто моєї сім’ї. Років із 13 я відчував бажання лишити частинку себе у своєму місті, але довгий час місцева влада була байдужою й починати щось робити було важко. А от із 2015 року місто пішло шляхом більшої демократизації та відкритості, прийшли люди, з якими можна було щонайменше пробувати шукати точки дотику. І 2020 року я відчув, що теж можу взаємодіяти з ними. Зібрав команду з десяти людей, які підтримали мою ідею, і ми зайнялися реставрацією історичних дверей. Також нас підтримували журналісти, реставратори, були люди, які створювали навколо відреставрованих дверей фотозони.

   У Києві я робив спроби зібрати команду активістів ще 2020–2021 року. Хотілося робити для міста та його збереження більше, але тоді було багато роботи в Маріуполі, тож із Києвом нічого не вийшло. Але зараз, коли навколо мене є спільнота й друзі, вони є рушійною силою.

   – Ні, це зовсім інша команда. З Маріуполем у мене особиста трагедія, бо з частиною команди ми розійшлися з політичних причин, а частина досі перебуває в стані морального потрясіння через загибель сім’ї, друзів, сусідів, зруйновані будинки. Ці люди не можуть зараз займатися такими справами. У Києві інші люди, місцеві, ті, хто добре розуміє культурний код і вайб міста.

   – Я живу в Києві з 2019 року. Я дуже прагнув сюди приїхати, це місто стало моїм другим домом. Я тут хочу жити й надалі. А в місті, де я живу, мене цікавить щось далі килимка біля входу у квартиру. Я знаю, що можу організувати людей, надихнути ідеєю й разом із ними зробити щось, що житиме довше, ніж ми. Ну і до того ж я люблю гуляти містом, люблю фотографувати, я спостерігаю, як Київ потроху руйнують, це дуже боляче.

   Я думав про те, що робити далі, з першого дня війни. Ми зрозуміли відразу, що всі зусилля треба направляти на фронт, треба займатися волонтерством, але мені однаково болить за архітектуру. Тому я чекав, коли з’явиться можливість повернутися до цих справ. Водночас ми не закидаємо волонтерську діяльність, але я порадився з військовими, вони теж дали добро на те, щоб продовжувати жити та робити те, що хочеться в межах користі для міста.

   Ми зібрали справжніх патріотів Києва, людей, які добре відчувають місто. Ми почали зі спілкування з підприємцями на Подолі. Наш перший об’єкт – квітковий магазин [вивіска "Квіти" на вулиці Костянтинівській], другий – фотосалон [вивіска "Кольорове фото" на розі вулиць Щекавицької та Межигірської]. Підприємці, у яких ми запитували про вивіски, є більшою мірою дуже відкритими. Вони, звісно, бояться віддавати вивіски чи двері, але це питання комунікації.

   – Ми реставруємо не заради минулого, а заради майбутнього. Бо дивитися на оновлену вивіску приємніше, ніж на поламану й без букв. І це не тому, що ми переносимося в минуле, а тому, що є речі, які більші за окреме життя кожного з нас. Є те, що ми як жителі певного часового проміжку маємо просто зберегти для наступних поколінь.

   Політична позиція в нас однозначна – ми не є прибічниками чогось радянського. До того ж вивіски, які ми реставруємо – українською мовою. Так, вони 60-х і 70-х років, але ж українською. Ми не хочемо викреслювати ці пласти української історії, бо ці речі створювали українці.

   – Ми вели комунікацію зі спільнотою Ukrainian Modernism, але в нас із ними різні погляди на збереження, наприклад, мозаїки. Також ми отримали від них частку критики за підсвітку вивіски. Але наше завдання – не критикувати інших, а намагатися знайти можливості підсилити одне одного. Якщо ми десь нафакапили, я з радістю вислухаю критику й пораджуся, як зробити краще. Бо вивісок дуже багато, не лише на Подолі, а й по всьому місту. Але поки що ми не дійшли до діалогу. Хоча залишаємося відкритими до інших ініціатив, із якими разом могли би робити більше. Ми заточені на результат.

   – Так, деякі урбаністи сказали, що ми порушили автентичність вивіски. Я згоден. Але головне питання, яке ми намагалися вирішити з бізнесом – як рекламуватися в темну пору доби. З жовтня до березня на вулиці о 16:00 вже темно. Вони працюють до 20:00, але люди не заходять до них, бо не знають, що там продають квіти та сувеніри. І у власників бізнесу тоді виникає питання – навіщо мені зберігати стару вивіску, якщо я можу замінити її на нову, що приваблюватиме більше людей. Бажано – нову з підсвіткою. Тому ми й вирішили шукати компроміс: зберігати історію та допомагати бізнесу.

   Цю вивіску "Квіти" за документами Київреклама мала зняти у 2019 році. Але чомусь не зняли. Якби її не було, власник узгоджував би якусь нову вивіску. Ми поки що не знаємо, як це працює з точки зору бізнесу – чи допомагає підсвітка на вивісці з продажами, чи цікавить людей автентична вивіска більше, але саме тому ми й починаємо з бізнесів, що працюють зараз. Щоби зрозуміти, що ця робота потрібна.

   – У Маріуполі ми займалися реставрацією дверей, але в Києві є ініціатива, що знається на цьому краще. Це "Зникаючий Київ" Сергія Миронова, який загинув торік. Там є активісти, які об’єдналися та продовжують його справу, ми б хотіли приєднатися до них і відновлювати двері разом. Але це точно не наш основний напрям. Вивісками, крім нас, не займається ніхто, тож ми займатимемося ними. Ну й основний пріоритет – мозаїка. Найближчим часом ми почнемо працювати над мозаїкою біля Оперного театру на Богдана Хмельницького.

   Також наша команда щодня думає про відбудову та збереження спадщини Маріуполя після деокупації. Але під це я хочу збирати окрему маріупольську команду. До того ж після перемоги мені хочеться відкривати Україну як туристичний маршрут. Показувати різні регіони, наприклад, "українські піраміди" в Черкаській і Полтавській областях. Ми б хотіли робити проєкти не лише міського, а й державного масштабу. Ми б хотіли розвивати туризм нового взірця та допомагати державі з цим.

– Як ви пріоритезуєте, з яких вивісок почати?

   – Я почав із тих, повз які сам ходив щодня. До того ж нам важливо було почати з історичного центру, Подолу, а не, наприклад, Березняків. Бо Поділ – внутрішньотуристичне місце. Сюди приходять люди цілеспрямовано дивитися архітектуру, бо це старий район. Тут є аудиторія, яка готова нам донейтити. Коли ми будемо відомішими, ми зможемо йти в менш туристичні райони й оновлювати вивіски там. Бо їх дійсно дуже багато, й усі вони варті уваги.

   Ми збираємо пропозиції від людей. На лівому березі в нас є два фаворити – вивіска "Книги" на ДВРЗ, величезна, просто неймовірна. Там досі працює книгарня. І є гарна вивіска "Аптека", також біля бізнесу, що працює досі.

---

   До теми: у фотогалереї сайту "Ліски" - книгарня у місцевості ДВРЗ, колишній магазин №25 мережі "Київкниготорг". Розташована книгарня у будинку №99/2 по вулиці Алматинській, на розі з вулицею Макаренка. Світлини галереї зроблені 23 липня 2023 року (крім останньої - вона від 2 червня 2012 року).

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва", "Будівлі ДВРЗ" та "Самоорганізація".

0

5

Вам була корисна ця стаття?