Масив Водопарк має нетипову для Києва історію: він проіснував лишень 7 років. Перші будинки тут виникли 1966 року, а з 31 жовтня 1973 року рішенням виконкому Київської міської ради № 1770 житлові масиви Водопарк та Лісовий було офіційно об’єднано в єдиний Лісовий масив. Тому історія масиву як окремої структури доволі коротка, виокремити його від Лісового масиву місцями важко, але варто.

   Масив Водопарк виникає на території, яку з 1870-х до 1930-х років частково займав артилерійський полігон. 1929 року по периметру полігону було висаджено сосновий молодняк, а 1959 року засаджено й основну територію колишнього полігону. Назва масиву походить від спорудженої ще 1951 року водопровідної насосної станції "Водопарк", створеної на базі куща артезіанських свердловин. Станція збереглася (Кіото, 7-А) і діє донині та є однією з двох споруд, давніших за сам масив.

   Другою такою спорудою є Національна кінематека України (Кіото, 17). Її історія починається 1963 року, коли було споруджено комплекс для кіностудії "Київнаукфільм". До комплексу входять павільйони для зйомок та звукового оформлення фільмів, цехи художньої та технічної мультиплікації, а також кінолабораторії. Тут щороку випускалося понад 400 науково-популярних, художньо-мультиплікаційних, техніко-пропагандистських, навчальних та рекламних фільмів. Понад 300 фільмів, створених на студії, відзначено призами й дипломами на всесоюзних і міжнародних кінофестивалях. Складовою частиною кіностудії було "Творче об’єднання художньої мультиплікації" (з 1990 р. — державна студія "Укранімафільм"). Студія з 1961 по 1990 рік випустила понад 300 анімаційних фільмів, багато з яких увійшли до скарбниці української анімації — серед них "Козаки", "Пригоди капітана Врунгеля", "Острів скарбів", "Капітошка", "Як Петрик П'яточкін слоників рахував".

   Масив Водопарк було запроєктовано в 1964 році архітектором П. Петрушенком, забудова почалась у 1965 році. Більшість будинків споруджено в 1968–1969 роках. Масив початково було заплановано в складі трьох житлових мікрорайонів, проте пізніше один з них (№ 2) змінив призначення і став місцем навчального будівництва. Натомість на північ від вулиці Шолом-Алейхема почалося будівництво ще двох мікрорайонів. Водночас із цим вже 1969 року на північ від Водопарку почалось спорудження Лісового масиву, причому масиви не були розділені магістралями і швидко стали єдиним масивом.

   Окрім територіального розмежування, масиви відрізняються за будовою. Водопарк — один з останніх масивів Києва, де масово споруджувались 5-поверхівки. Тут їх споруджували композиціями по 5, причому 3 з них орієнтували торцями до магістралей, розташовуючи під кутом, щоб уникнути північної орієнтації кімнат. Такий прийом чітко відрізняє Водопарк від Лісового масиву, де 5-поверхівки хоч і є в невеликій кількості, але поставлені лише паралельно чи перпендикулярно до вулиць, а до магістралей не виходять. Іншою виразною особливістю Водопарку є використання 9-поверхової серії 1-480А-ВК9, що має ліфт у зовнішній прибудові. Цих будинків немає на Лісовому масиві.

   1972 року, тобто коли масиви ще не було об’єднано, з південного боку від масиву Водопарк, між вулицею Кіото і Броварським проспектом було закладено парк площею 13 га, названий на честь Кіото, міста-побратима Києва. Деталі парку запозичені з паркової культури Японії. Місто Кіото подарувало парку 5-метрову гранітну пагоду. Насадження парку — вікові сосни (залишки давніх лісів, що росли в цьому місці), а також японський клен і сакури.

   1968 року неподалік від масиву було відкрито станцію метро Чернігівська. Того ж року було запроваджено автобусне сполучення масиву зі станцією метро.

   Книгу "Невідомі периферії Києва. Північне Лівобережжя" можна придбати в авторів.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Історія Києва" та "Бібліотека".