Відкриття для мене неймовірне. Читаючи книжку про Опанаса Сластіона, дізналася про його товариша, з яким вони і дружили, і вчилися у Петербурзькій Академії мистецтв, і мали, що найголовніше, спільний український дух. Життя, доля, творчість, драматизм, трагедія, фантастичний талант, потужні знання, вміння, інтелект!

   Надталановитий художник, унікальний етнограф, мандрівник, перший (!) ілюстратор "Енеїди" Котляревського, його портрети кобзарів та народних типажів - надбання світового мистецтва, поводир знаменитого кобзаря Остапа Вересая!

   У 1870-1880-х роботи Порфирія Мартиновича: "Казенка", "У волосного пристава", "Баби печуть хліб" входили до переліку обов'язкових до вивчення творів в середніх і вищих навчальних художніх закладах. У 1877 за визначні успіхи в малярстві Порфирій Мартинович отримав велику срібну медаль Петербурзької академії мистецтв.

   Навчаючись у Петербурзі, бере активну участь у діяльності української громади міста, його життя і творчість вся пронизана любов'ю, повагою та знанням українців, своєї нації. І це в ті часи, у тому середовищі, коли такі погляди, м'яко кажучи, не були популярними. Саме такий його світогляд спричинив глибоку драму, коли через проукраїнські погляди і бажання творити самостійно, в українському ключі, Академія почала його цькувати.

   Вдалося це їм добре... Додалися ще особисті сімейні проблеми... Порфирій Мартинович захворів на нервову недугу і рік лікувався у лікарні для душевно хворих. Він залишив навчання, покинув малювати... І просто серце з жалю завмирає, як подумати, яких би ще вершин досягнув цей унікальний світовий талант.

   Але що потрясає - він не здався, не загинув творчо. Порфирій Мартинович почав, власне, продовжив польові дослідження традиційної української культури. Він, після Тараса Григоровича Шевченка, Опанаса Сластіона, показав українцям їх самих. Порфирій Мартинович зумів піднятися над обставинами і стати одним із найавторитетніших і найвідоміших українських фольклористів.

   ...у часи страшного Голоду він весь свій гонорар роздавав селянам, свідомо вирішив розділити свою долю з трагічною долею тих, кого він обожнював і кому був вірним все життя - українцям, звичайним людям. Порфирій Мартинович, один з небагатьох містян-інтелігентів, залишився з тими, кому служив все життя і помер від голоду на Харківщині у 1933 році.

   І ще. Я абсолютно переконана, що Порфирій Мартинович саме своєю теперішньою широкою "легалізацією" допомагатиме нашій перемозі. А вже щоб він зараз робив, у часи війни, навіть сумнівів ніяких. Ще раз дякую пам'яті Опанаса Сластьона за це дивовижне відкриття. Слава таким українцям!

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Iсторія".