До змісту
Про інформаційний фронт
Зараз в мережі Інтернет проноситься багато фейкової інформації, або ж інколи і не фейкової, але відірваної від контексту, поспішної та недоперевіреної. Щодо однієї категорії такої інформації - в стилі "пропало всё", "враг уже везде" тощо - сказано чимало, і тому немає потреби повторюватись.
Але є й протилежна крайність. Існує світ, в якому ЗСУ не несуть втрат, а лише завдають їх ворогові, загарбники гинуть дивізіями, розігнані теробороною за допомогою віночків з квітів, і порятуватись встигають лише ті вороги, які вчасно добровільно здались на милість ЗСУ. Ворог у цьому світі не прорвав наші кордони, а всюди був зупинений, а там де може й зайшов - так лише тому, що це була продумана пастка і "котел".
Така "брехня во славу України" не менш шкідлива, ніж протилежне - капітулянтство. По-перше, розумним людям одразу стає тоскно і огидно при вигляді абсолютно нереалістичних цифр - і закрадаються сумніви щодо того, наскільки можна уподібнюватись нашим опонентам з їхньою "постправдою", і з якого моменту різниця зникне?
Але значно гірше менш розумним - тим, хто сприйме це все за чисту монету. Коли після цього реальний світ ввірветься в інформпростір цієї людини - наприклад, повідомленням про захоплення Каховської ГЕС або російським десантом у Гостомелі - незрілий розум, що вірив у абсолютну непереможність наших і повну нездарність "їхніх", одразу втрачає всяку опору, і впадає у відчай, розпач та паніку, ще й посилену тим що саме наші джерела його ошукали...
Нашою зброєю на інформаційному фронті цієї війни має бути правда, лише правда і нічого крім правди. Інформатор з нашого боку не має ставати "пропагандоном", фейк - не наша зброя, нам вона не допоможе, а зашкодить.
Правда буває важкою, інколи дуже важкою, гіркою та неприємною. Ми несемо втрати (а як без цього на війні?), ми втрачаємо міста, ми десь тримаємось, а десь змушені відступити. Це - велика війна, війна із переважаючим кількісно ворогом, тож правда тут в тому, що війна дається нам вкрай тяжко, і найтяжче ще попереду.
Але також правда в тому, що ворог розраховував на зовсім інше, і що своїм опором ми вже зламали його плани, і тепер з кожною годиною, що ми тримаємось, час починає працювати на нас, проти агресора. Нам дійсно є чим пишатись за цю добу, і це не потребує фейків та перебільшень. А про поразки також слід вчасно знати, щоб сприймати їх без паніки, а для коригування своїх дій на інших ділянках.
Окрема тема - озвучення наших втрат. Є ситуації, коли мовчати нема потреби - наприклад, коли йдеться про героїв Зміїного. Але загальні втрати по всьому фронту - трохи інша історія, така інформація реально допомагає ворогові коригувати його плани та дії. Ми - не Росія, ми назвемо поіменно всіх загиблих героїв. Але всьому свій час, наразі можна і притримати інформацію по втратах. І це не про свободу слова, а про допомогу нашим на фронті.
Загалом - правда, тільки правда, ніякої брехні, навіть "прославляючої". Частину правди можна тимчасово притримати. А частину, навіть дуже гірку, просто слід правильно пояснювати - щоб відрізняти інформацію про втрати чи відступ на певній ділянці фронту від "інформації" про катастрофу та поразку, інформацію про бої у місті від "інформації" про вже захоплене ворогом місто тощо. Нема такої правди, яку не вартує знати - правильне знання лише мотивує до боротьби, тоді як розвінчані фейки - демотивують.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Російсько-українська війна".