До змісту
Цього дня народився Борис Лятошинський
Життєвий та творчий шлях українського композитора Бориса Миколайовича Лятошинського розпочався в Житомирі. Тут народився майбутній композитор, провів раннє дитинство та прожив трохи більше двох років в юнацькому віці. Батько композитора наприкінці 1910 року очолював Житомирське комерційне училище і залишався на посаді директора до 1919 року. Ще в юності, під впливом батька, Борис Лятошинський зацікавився історичним минулим нашого народу, що проявилось пізніше у використанні історичної тематики в його оперних та симфонічних творах.
Батьки композитора були музично обдарованими і вважали, що діти повинні навчатись музиці. В дитинстві майбутній композитор навчився грати на фортепіано, а в 1910 році починає вчитися грі на скрипці. Цього ж року він пише свої перші твори – мазурку, вальс, невеликі п’єси для фортепіано, а трохи пізніше фортепіанний квартет. Всі ці твори виконуються в Житомирі і привертають до себе увагу музичної громадськості.
Навчався юний Лятошинський у другій чоловічій гімназії Житомира, яку закінчив у 1913 році. Продовжувати навчання подався до Києва, де вступив на юридичний факультет університету святого Володимира. Водночас ходив до приватних викладачів і брав уроки музики в Рейнгольда Глієра. За рік Борис Лятошинський вступив до Київської консерваторії в клас композиції, де й провчився 5 років. Дебютував Лятошинський у 1917-му як диригент, виконуючи свою власну симфонію.
По завершенню навчання залишився в консерваторії й обійняв посаду викладача музично-теоретичних дисциплін, а невдовзі йому доручили вести клас композиції. З 1922 року і до останніх днів професор Б. М. Лятошинський викладає в Київській консерваторії.
Період 1920-х у творчості композитора – це формування власного стилю, а також очільництво Асоціації сучасної музики при Музичному товаристві імені Леонтовича. Борис написав низку п’єс на твори відомих поетів, зокрема: Костянтина Бальмонта, Поля Верлена, Оскара Вайлда, Івана Буніна, Едґара По й інших. Тоді ж були створені композиції “Увертюра на чотири українські народні теми”, опера “Золотий обруч”.
У 1930-х роках Лятошинський окрім симфонічних партій для оркестру створив і декілька сюїт для кіна. Написав романси, та музично обробив чимало народних пісень, поклавши їх на фортепіано. Окрім того, Борис редагував оперу Миколи Лисенка “Енеїда”, вів музичний супровід балетів та опер. У 1937-му блискуче відіграв оперу “Тарас Бульба”.
Свою творчість Лятошинський вдало поєднував із педагогічною діяльністю та мистецько-громадськими роботами. У 1935-му йому присвоїли професорське звання, а за три роки Борис Миколайович поєднував викладання вже у двох консерваторіях – Київській та Московській (також був професором)
Невдовзі Лятошинський очолив Спілку композиторів України, де головував до початку німецько-радянської війни. Напередодні війни відбувся авторський концерт Бориса Миколайовича, який схвально оцінили критики, музикознавці та прихильники творчості композитора. Після нападу Німеччини на СРСР, Лятошинський разом із іншими викладачами консерваторії був евакуйований до Саратова. Композиції диригента звучали на хвилях радіостанції “Тарас Шевченко” (діяла в Саратові) для українських підпільників. У той час було створено чимало сюїт, основа яких – народні пісні та вірші українських поетів. Найвизначнішим твором того періоду був “Український квінтет”, за який Лятошинському присвоїли Державну премію. У 1945-х Лятошинський отримав звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
Важко назвати такий жанр вокальної чи інструментальної музики, який би не був засвоєний композитором. Він створив дві опери, чотири симфонії, ряд монументальних симфонічних поем, фортепіанний концерт, хори, а капела на слова Пушкіна, Шевченка, Франка, Фета, чотири квартети, квінтет, багато фортепіанних та вокальних творів.
У силу свого могутнього таланту, Лятошинський став головною жертвою "полювання на формалістів". Відкриваючи перед українською культурою сучасний європейський простір, він отримав тавро «найхарактернішого представника буржуазно-індивідуалістичного урбанізму». Виносили вирок московські ідеологи, які, по суті, вирішували долю української музики. В 1951 році вперше прозвучала Третя симфонія Лятошинського. Одразу ж після прем’єри Спілка композиторів України влаштувала збори за участю колег із Москви. На цьому судилищі творчість Лятошинського охрестили антинародною і назвали формалістичним мотлохом, який треба спалити.
Несприйняття на рідній землі, постійні публічні покарання композитор сприймав болісно. Йому довелось зробити другу редакцію Третьої симфонії. За виконання симфонії взявся один з провідних диригентів того часу Є. Мравінський. По суті, російський диригент реабілітував шедевр української музики. Оцінка творчості Лятошинського різко змінилась на протилежну. Третю симфонію оголосили етапною для всієї української музики.
Твори митця звучали вже не тільки в Радянському Союзі, а й за його межами. Зокрема в 1958-му за низку композицій на польську тематику Лятошинського нагородили “Медаллю тисячоліття”.
Взимку 1968 року Борис Лятошинський востаннє піднявся на сцену Колонного залу Київської філармонії, де диригував свої симфонії. А вже 15 квітня серце Бориса Миколайовича зупинилося назавжди. Свій вічний спокій видатний композитор віднайшов у тиші Байкового кладовища.
Ім’я видатного композитора носить Житомирська музична школа № 1 (у ній функціонує кімната-музей Лятошинського), вулиці в Житомирі, Києві та Луцьку, Харківське музичне училище, Київський камерний хор. У Житомирі на місці будинку, де народився композитор, встановлено пам’ятник. У Києві по вулиці Б. Хмельницького, 68 встановлено меморіальну дошку.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Iсторія".