До змісту
Віртуальні виставки бібліотеки Заболотного: українська вибійка
У червні 1944 року Кабінетом народної творчості Українського філіалу Академії архітектури СРСР під керівництвом професора А. Ф. Середи розпочалося наукове дослідження української вибійки. У Києві ґрунтовним дослідженням займалася Новицька Марія Олексіївна, у Львові – Сидорович Савина Йосипівна.
Дослідниці опрацьовували матеріали, що зберігалися у Державному музеї українського мистецтва у Києві; краєзнавчому та художньому музеях у Полтаві; історичному музеї у Дніпропетровську (нині Дніпро); етнографічному, художньому та історичному музеях у Львові та Державному музеї етнографії у Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Було виявлено близько півтори тисячі зразків вибійки й утворено підручну збірку більш як з 200 старовинних вибійок. До цієї збірки увійшли: збірка професора А. Ф. Середи, вибійки з безгосподарного майна, альбом відбитків (придбано в етнографа Є. Ю. Спаської) зі старих дощок Київського музею, знищених фашистськими окупантами, матеріали А. П. Ткаченка по вибійці земських кустарних майстерень та зразки вибійки, одержані шляхом обміну з Полтавським краєзнавчим та Львівським етнографічним музеями.
До цього часу не було жодної праці, присвяченої українській вибійці, і лише зібрані матеріали дали можливість зробити перший нарис про вибійку в Україні.
На основі речового матеріалу було виявлено, що в Україні існувала вибійка двох відмінних технік: олійної та заварної, або запарної, що збереглися майже в однаковій кількості зразків. Кубова вибійка зустрічалася як виняток.
Вибійка використовувалася різними верствами населення України на одяг, побутові речі та декоративне оформлення житла. Соціальне становище споживача зумовлювало характер орнаменту вибійки.
При всьому багатстві й різноманітності орнаменту української вибійки, можна виділити деякі загальні характерні для неї риси. Це – велике почуття співвідношення фону й орнаменту, рівновага всіх частин композиції і майже непомітний перехід одного рапорту в другий при суцільному заповненні фону чи то окремими рослинними та геометричними мотивами, чи безкінечною пишною галузкою квітів. Характерне також площинне стилізоване трактування рослинних елементів, властиве взагалі українському народному мистецтву/
Вироблялася вибійка за допомогою відбитку узору вручну з досить великої дерев"яної дошки. Фон навколо візерунка, нанесеного на дошку, заглиблювався, і орнамент виступав високим рельєфом.
Візерунок, що виступав на дошці, вкривали тонким шаром олійної фарби, потім на дошку накладали полотно і зверху щільно притискали, прокатуючи валком. Цей стародавній спосіб поступово змінювався іншими способами. Наприклад, на полотно накладали дошку меншого розміру. Візерунки дрібного орнаменту часто робили олійною фарбою на металічних узорах, закріплених на маленьких дошках. При цьому прийомі рапорт узору був невеликий. Як розчинник фарб для масляної вибійки застосовувалася конопляна або лляна олія.
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Made in Ukraine".