До змісту
Цегляний стиль в архітектурі ДВРЗ
"Цегляни́й стиль" — умовне позначення архітектури непотинькованих будівель доби історизму на зламі XIX — XX століття. Для "цегляного стилю" характерна заміна ліпних прикрас і тиньку декором з непотинькованої цегли.
У ХІХ сторіччі цегляний стиль поширився в Україні. З 1870-х років міста забудовуються багатоповерховими спорудами по периметру кварталів. Наприкінці ХІХ сторіччя архітектура житла стала головним містоформуючим чинником. Її розвиток на зламі ХІХ–ХХ століть проходив бурхливо. З'явилися нові архітектурні течії — історичні стилі (неоренесанс, необароко, неоготика) та їхнє поєднання (еклектика). Значного поширення набули раціоналістичні течії — стиль модерну і цегляний стиль, що пізніше трансформувався у функціоналізм.
За радянських часів споруди в масовій архітектурі житлових будинків вирішувалися спочатку в стилі спрощеного конструктивізму, а згодом у стилі "рядових" сталінських будинків, у першу чергу довоєнних. Після виходу постанови про боротьбу з "архітектурними надмірностями" в 1955 році до "надмірностей" була віднесена і штукатурка.
Багато сталінських новобудов позбулися її. З цього моменту і до розвалу Радянського Союзу всі цегляні житлові будинки і більшість інших споруд будувалися без штукатурки, представляючи собою типові функціональні "коробки" з наймасовішої білої силікатної цегли.
У ряді випадків для прикраси фасадів з білої цегли поєднували кольорову, насамперед червону, викладаючи з неї окремі частини фасаду або настінні візерунки. Іноді робили навпаки - основну частину фасаду з жовтої або червоної цегли прикрашали візерунком з цегли білого кольору.
Характерний приклад - цегляний орнамент водонапірної вежі Дарницького вагоноремонтного заводу (місцевість ДВРЗ в Києві). Вежу побудовано в 1954 році. Зображення вежі максимального розміру - тут (оригінал).
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Будівлі ДВРЗ".