Serge Lifar de Kiev
115 років тому у Києві народився "бог танцю" СЕРЖ ЛИФАР (15 квітня 1905, Київ — 15 грудня 1986, Лозанна, Швейцарія) — один із найвидатніших танцівників та хореографів XX століття, засновник Академії танцю при "Гранд Опера" в Парижі, ректор Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесний президент Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО.
Він не просто танцював - він жив на сцені. Кожен його рух був відточеним і витонченим витвором мистецтва, втіленням божественної краси та грації. Вже за життя його називали богом танцю, всі найбільші сцени світу чекали на нього, різні країни вважають його "своїм", а він завжди вперто називав себе киянином. Саме це - "Серж Лифар з Києва" - викарбувано на його надмогильній плиті.
Сергій народився у Києві у родині з козацьким коріння. Пізніше він згадував, як на гостинах у свого діда у Каневі слухав розповіді про героїчне минуле України та розглядав "пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького".
Його дитинство та юність пройшли у середмісті Києва - вдома на вул.Тарасівській та у 8-й гімназії на площі Івана Франка (де є відповідна табличка - до минулого року єдиний меморіальний знак, присвячений йому в Києві, в 2019 році додалася міні-скульптура "золотий черевичок С.Лифара"), займався музикою у Київській консерваторії та співав у хорі при Софійському соборі, зрештою робив перші па у балетній студії "Школа руху", з якої почалася кар'єра видатного танцюриста.
Однак київська сцена так і залишилася його мрією. В 1922 році він емігрував до Парижа, де долучився до знаменитого "Російського балету" М.Дягілєва. Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили зі скромного, допитливого юнака першого соліста трупи. Після його фантастичних тріумфів у ролях Блудного сина в однойменному балеті С.Прокоф'єва, Аполлона й Івана Царевича в "Аполлоні Мусагеті" та "Жар-Птиці" І.Стравінського стало зрозуміло, що він - зірка світового рівня, "нова легенда, найпрекрасніша з легенд балету", за визначенням Дягілєва.
У 24 роки Серж Лифар очолив балетну трупу "Гранд-Опера", якій присвятив понад 30 років життя як соліст, хореограф, педагог. Тоді балет у театрі ставили після оперних вистав як доповнення. Молодий киянин зміг перетворити балет на самостійні вистави, що збирали не менше глядачів та справляли справжній фурор. "У Паризькій опері танок помирав, нагадуючи Сплячу красуню. Мені випала честь стати її чарівним Принцом. Я пишаюся цим. Можу щиро сказати: дім розваг я перетворив на храм", напише згодом Серж Лифар. Вважається, що він фактично відродив французький балет, заснувавши новий напрям у балеті - "неокласицизм". Його ролі, особливо такі знакові як в "Ікарі" чи "Сюїті в білому" викликали дивовижні емоції не лише у публіки, а й зачаровували критиків. Загалом С.Лифар поставив у "Гранд Опера" понад 200 балетних вистав, підготував 11 зірок балету. У 1947 р. він заснував Інститут хореографії при "Гранд Опера", з 1955 р. вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.
Водночас він виявив себе і як талановитий художник, розкривши цей талант в 65 років. У 1972-1975 рр. його виставки з ажіотажем відбулися у Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції. І хоча він сам скромно оцінював себе в цьому амплуа - "я не художник, а хореограф, що малює", писав він у своїх "Мемуарах Ікара", митець залишив після себе сотні картин та малюнків, основним сюжетом яких був танок.
Другою пристрастю С.Лифаря були книги. Він зібрав одну з найцікавіших в Європі російських бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI—XIX ст. і серед іншого мала унікальні листи та твори С.Пушкіна. Наприкінці життя митцю довелося продати частину бібліотеки, але інша частина (817 одиниць) нині зберігається у Києві у Публічній бібліотеці ім. Лесі Українки.
Серж Лифар був кавалером найвищих нагород Франції - ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету - "Золотого черевичка" та премії "Оскар", а також Золотої медалі міста Парижа.
Однак в його серці завжди зберігалася добра пам'ять про рідний улюблений Київ. "Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро", - запевняв він. Коли, при нагородженні орденом Почесного легіону, Шарль де Голль (палкий шанувальник таланту С.Лифаря) вкотре запропонував йому громадянство Франції, той твердо відповів: "Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя - Україна".
Якось вже на пенсії він прийшов до "Гранд Опера" у вишиванці й поділився найзаповітнішою мрією - "повернутися в Україну". Хореограф справді мріяв приїхати в Київ, виступити тут, звертався з таким проханням до місцевої влади... Але, зрозуміло, це було неможливим, мрія виявилась недосяжною. Лише раз він побував у Києві - в 1961 році. Наприкінці свого життєвого шляху С.Лифар попросив не писати на своїй могилі титулів та епітетів, а натомість написати чотири слова - "Серж Лифар із Києва" ( "Serge Lifar de Kiev" - прим. ред. "Ліски").
Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Історія Києва".