Ілюшенко Микола Григорович. Дідусь народився у 1925 р. під Києвом в багатодітній родині (3 брати), яка в 1933 році залишилася без батька. Родина пройшла "розкуркулювання". Дідусь закінчив 9 класів та курси ЛІКНЕПУ в селі.
   Ніколи не розказував про війну, не одягав медалі і не ходив на парад. Тема для нього була болісна і закрита.
   Призваний на фронт був у 1943 році, після звільнення Києва. З призивного пункту у Новоград-Волинську був перекинутий до Західної України.
   Після незначного поранення та реабілітації у шпиталі був направлений до міста Севастополь. Служив у Чорноморському флоті, плавучий док №16, курсантом 127 запасного стрілкового полку.
   В 1944 р. одного дня їх полк переодягли у все нове - хлоці зрозуміли, що їх готують до відправки на фронт. Можливо і до боїв зі звільнення Севастополя у травні 1944. Але в останній момент плани змінилися, і їх усіх направили до учбової частини. Мабуть саме цей щасливий неочікуваний випадок змінив життя мого дідуся і залишив йому життя.
   Його демобілізували у 1949 році у званні старшого матроса. Все своє життя він працював на Дарницькому вагоноремонтному заводі, пройшов шлях від електрика до начальника господарського відділу, посівши гідне місце серед почесних працівників заводу та відомих жителів мікрорайону ДВРЗ.
   Дідусь був людиною високого рівню інтелігентності та дипломатії, вмів знаходити спільну мову з людьми різного віку та статусу. Був шанованою людиною, вів активну громадську, партійну та соціальну роботу, допомагав усім, кому тільки міг. Одружився на моїй бабусі - дівчині із свого села, все подальше життя прожив у Києві.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегами "Iсторія" та "Завод".