Неділя, 25.03.2018 21:07   

   Вже десять років читаю тижневики «Літературну Україну», «Слово Просвіти», «Українське Слово» та двотижневик «Українська літературна газета». Гадаю, що ці видання майже повністю висвітлюють найголовніші літературні процеси і події, які проходять в Україні.
   Дуже зраділа, коли прочитала в «Літ.Україні» (№ 44 від 9.11.2017 р.) статтю під заголовком «Корона сонетів: вершину подолано!», яку майстерно написав професор, академік Харківського університету ім.Каразіна Ігор Михайлин (на жаль, дочасно відійшов у засвіти). Стаття адресувалася Ярославу Чорногузу на його книжку «Світло кохання», Харків, Майдан, 2017.
   Що ж мене так вразило у цій «вершині»? Цитую підзаголовок статті: «Ми мешкаємо в будинках, але ходимо молитися в храм. Якщо поетові потрібно приголомшити читача/слухача своїм художнім відкриттям, вишуканою будівлею, мистецьким чаром, то він створює сонет…».
   І далі уривки з тієї ж шляхетної статті: «… Максим Рильський за сонет: Сувора простота, // що з думки вироста, // Не псевдокласика, а класика, - і їй ми // Повинні вдячні буть. Не іграшка пуста // Та форма, що віки розкрили їй обійми!». … Сьогодні Ярослав Чорногуз є одним з найбільших послідовних прибічників цього жанру. Понад те: його можна вважати вартовим канону сонета.
   Вищим типом сонетотворення є вінок сонетів: п’ятнадцять сонетів, які розвивають одну тему… Проте найвищим виявом поетичної майстерності є корона сонетів (вид.І.Р.), яка складається з п’ятнадцяти вінків сонетів, що розвивають спільну тему. Це суперскладна мистецька споруда: усіх творів має бути 225 (15х15), причому останній вінок повинен складатися з магістралів попередніх чотирнадцяти вінків сонетів.

   До появи корони сонетів «Світло кохання» Ярослава Чорногуза українська і світова література цього жанру не знали (підкр.І.Р.). Не могли його опанувати з огляду на його унікальну складність… З певною мірою умовності можна сказати, що в короні сонетів народжується написана сонетами лірична поема. ...Ярослав Чорногуз точно визначив сутність поеми: « любові поетичне це есе»… Ярослав Чорногуз і тут по-сучасному перший… Знаходимо аналоги до «Світла…» у глибині віків: у сонетах до Лаури Франческо Петрарки (1304-1374). Певний аналог можна знайти в сонетарії Шекспіра (1564-1616)… Вже сама відстань між цими явищами свідчить про те, наскільки рідкісними є аналоги до корони сонетів «Світло кохання» Ярослава Чорногуза… Присвятивши вінок вінків вічній темі кохання, автор не міг не відгукнутися на суспільно-політичну ситуацію в Україні: «Й коли ідуть тривожні дні війни, // Любов тоді немовби не до речі - // Живлом незмінним спогадів сяйних // Пекельним силам ніби заперечиш». Поет вважає, що кохання – це завжди життя, яке протистоїть смерті, почуття, що веде людину до самоствердження, усвідомлення цінності життя, а відтак – і до перемоги…

   Читача чекає видатний твір нашої сучасності (підкр.І.Р.), якому сама його жанрова природа забезпечила місце в історії літератури.Це перший в історії української і світової поезії твір, виконаний у жанрі канонічної корони сонетів…»(вид.І.Р.).

   Прочитавши рецензію шановного критика-професіонала, я зраділа за Ярослава Чорногуза, за його книжку і за Україну. Чекала результатів Шевченківської премії або інших відзнак короні сонетів. І що ж побачила? До найвищої української премії (а він гідний і до світової) його не було подано. А в підсумках літературного 2017 року його не згадали ні критики, ні видавці.

   «Підсумки» проходили 1 лютого 2018 року з ініціативи Національної спілки письменників України разом з Інститутом літератури ім. Т. Шевченка НАН України в приміщенні цього інституту. Вів засідання голова НСПУ Михайло Сидоржевський. Цитую з цього зібрання критика зі Львова Богдана Пастуха, зокрема, він підкреслив: «Цього року насправді прориву нема. Як на мене, жоден із авторів… не показав нове естетичне рішення. Вони йшли по наміченому коридору, по повній лижні, яку пропонували вже перед тим…» («Українська Літературна газета», № 3 від 9.02.2018).

   На моє щастя, я ще іноді слухаю передачі радіоканалу «Культура». І ось у п’ятницю, 16 лютого 2018 року о 12.05 на передачу Павла Вольвача «Кружляння слів» був запрошений Богдан Пастух, той самий, зі Львова. Він розповідав про «Підсумки 2017 року». Я зателефонувала на студію запитала пана Богдана: «Чи читали Ви книжку Ярослава Чорногуза «Світло кохання» і як Ви її оцінюєте?». Його відповідь мене «вбила»: «На жаль, я цієї книжки не читав».

   Тож повторюю своє запитання, виведене у заголовок: А судді хто?

Інна Росєва
21.02.2018, м.Київ

   Чорногуз Ярослав Олегович народився 1963 р. у Вінниці. Закінчив ф-т журналістики Київського держ.університету ім. Т. Шевченка та Інститут мистецтв національного пед.університету ім. М. Драгоманова. Працював у журналі "Українська культура". Артист Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г. Майбороди. Автор декількох поетичних збірок, автор пародій і текстів пісень. Член творчих спілок і громадських організацій України. Переможець багатьох літературно-мистецьких конкурсів. Член НСПУ з 2008 року.

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Пишуть читачі".