До нашого дворища приблудився великий білий з жовтими плямами пес. Він тут прижився, бо люди його підгодовували - був спокійний і відчувалася в ньому "королівська" кров. Якщо чужі собаки забігали до подвір'я, то він чемно їх відганяв.
   Та якось я почула страшенний гавкіт і підійшла до вікна. У дворі не на життя, а на смерть йшла бійка двох самців! До обійстя забігла зграя з десяток хижих істот. Вожак був менше нашого, а всі інші - малеча. Це була сім'я - батько, мати та їхні щенята різного віку. Вони шукали щось поїсти і знайшли їжу у нашому дворі.
   Білий наш "інтелігент" спочатку на відстані зробив "попереджувальний" знак, але орда на нього не звертала уваги. Тоді він підійшов ближче до зухвалої компанії і малі... почали його відганяти! Такого нахабства він стерпіти вже не міг і став їх кусати.
   Один малий собацюра підкрався до великого, з ворожою люттю вчепився у задні лапи і добряче його вкусив. І наш пес заскулив, відійшов від ненажерливих, опустив голову та, тихенько шкутильгаючи, кудись подався. Він прийняв поразку.
   А велика зграя, напхавши чимось свої шлунки, побігла далі своїми стежками. Більше я цього білого велетня в нашому дворі не бачила. Є відомий вислів: малі - це не означає, що слабкі.
Київ, січень 2005 року

   Вітаю читачів і редакцію сайту "Ліски" з 2018 роком! Бажаю великої ПЕРЕМОГИ у різних справах, як Україні, так і особистих, щоб багатство, здоров'я не оминало нас, а щастя світилося в кожній оселі!
Інна Росєва

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Пишуть читачі".