Четвер, 01.10.2015 12:35   

   Святослав Вакарчук:

   Поки я працював над новим кліпом на пісню «Життя починається знов», мені на думку спала така класична порівняльна картина між тим, як поводять себе люди старшого віку в Україні та люди такого ж віку в західному світі.

   У нас старші люди, незалежно від соціального статусу, матеріального достатку, почуваються більш пригніченими, ніж на Заході, чи, наприклад, в Індії, де рівень життя подекуди значно нижчий, ніж у нас. Тобто є країни, в яких люди бідніші, є - в яких багатші, ніж в Україні, але і там, і там вони почуваються більш щасливими.

   Отже, справа не стільки і не тільки в добробуті, матеріальному забезпечені, а в більш відкритому, щирому ставленні до життя, а також у таких базових цінностях, як особиста внутрішня свобода і взаємоповага незалежно від віку, статусу та поглядів.

   Мені здається, що українцям часто не вистачає позитивної самооцінки: вважаємо, що ми, чомусь, найгірші, що нам не пощастило, що так добре, як у когось, у нас не буде, що обставини завжди працюють проти нас й таке інше.

   Ми, як нація, захворіли на песимізм. На мою думку, це заганяє нас в замкнуте коло, бо песимізм не може народити нічого дієвого. Ідея кліпу на пісню «Життя починається знов» в тому, що потрібно кожного дня, прокинувшись, починати знов.

   Звісно, бувають моменти, коли тобі здається, що краще вже не буде, що багато років тому ти припустився помилки, якої не виправити і впевнений, що нічого не змінити, не варто й намагатися. І от це, як на мене, фундаментальна помилка: змінити можна все й завжди, при одній умові: потрібно знати, чого саме ти хочеш.

   В цьому кліпі хотілось показати, що незалежно від того, як у нас складаються обставини - у кожного особисто, у суспільстві в цілому, в політиці, зокрема, - є над чим замислитись, що згадати, проаналізувати. І немає жодного приводу нічого не робити. Адже, на мою думку, щасливими стають ті, хто за жодних обставин не опускає руки.