Хроніка Євромайдану: новела спального району.

Четвер, 20.11.2014 09:36   

   До першої річниці Євромайдану літературна агенція Discursus підготувала збірку новел, присвячених подіям минулої осені та зими. До збірки увійшли кращі твори, подані на конкурс "Новела по-українськи", який проводив журнал "Країна".
   Для друку було відібрано 31 найкращий текст із більше ніж сотні надісланих на конкурс. Серед переможців - мешканка мікрорайону ДВРЗ, учасниця Євромайдану Анна Трохименко. Пропонуємо уривки з її новели "Спальний район". Повністю текст можна прочитати за цим посиланням.

"...десь там, на лівому боці Дніпра, у самому куточку міста врізався в зелену зону улюблений мікрорайончик із гучною назвою з чотирьох літер на честь районоутворювального заводу. 1936 року Заводська площа була коронована постаттю вождя — центром тяжіння, що закручує навколо себе вир подій та людей, — і відтоді стала епіцентром культурного життя. Невід’ємний атрибут усіх відкритих місць того часу, виконаний у бронзі на п’єдесталі з рожевого граніту, блискучого, мов око, височів із книжкою в руках над замурзаними робітниками й дивився кудись ген за горизонт.

... Тополина алея, що тягнулась до Заводської площі й вела до пам’ятника керманича революції, була найохайнішим місцем на районі. Хтось колись пожартував, що якщо обійти Леніна тричі й загадати бажання, то воно збудеться.
...
   Уранці ходили до місцевої церкви Святого Пантелеймона, на жаль, московського патріархату. Храм будується не перший десяток літ із чотирирічними перервами між передвиборчими кампаніями. Тому досі правиться в підвалі під порожньою цегляною коробкою.

...Західна еліта формувалась не одне покоління, відточуючи кігті й добропорядність по коледжах та клубах. — Відповідальність — ось характер їхнього суспільства. — А нашого що, — максималізм і безпомічність?! Воно й постарішати ніяк не може, бо наші цінності кожного разу під нуль чикають. — А ви що хлопці? — вийшовши на вулицю, спитали ми знайомих перехожих. — А що я? Ніх..я! — відповів один. — Моє гомно — моє багатство! — відказав другий.
...
   Бійці місцевої самооборони тривожили сталий простір. Вони бігали з ломаками й раціями та гучно перемовлялися. Ходили чутки про заїжджих гастролерів, тому всі аполітичні, «ашоя», «моєбогатство», люди без певної зайнятості й навіть хрінові алкаші різного калібру вийшли з твердою метою — відстояти своїх. На в’їзді до району встановили блокпости. Перевірялася кожна машина й лише з дозволу рушала далі. І головне: уперше ніхто не бухав! Молоді люди вийшли за рамки звичного існування й впевнилися, що здатні на більше. Це була перемога. І передусім — над собою.

...Жінка біля під’їзду нарікала, що в загоні самооборони району самі лише п’яниці та наркомани. Мені було неприємно це чути, і я її запевнила, що там нормальні хлопці. Та правда в тому, що саме така молодь заповнює райони. Така, що не вилазить зі своїх «параднячків», отримує освіту в ПТУ та осідає по заводах і шахтах. Про таких кажуть: їм нема чого втрачати. Вони думають серцем, тому першими взяли на себе удар тітушок, як і першими проллють кров, відстоюючи кордони своїх районів та країни. Вони, а не теплолюбивий обиватель".

   Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "Бібліотека".