Проблема лежить на поверхні, і усі про неї знають. Але нічого не роблять. Невже ми чекаємо, щоб проблема хрущовок набула масштабу національного лиха? А це цілком можливо, адже вони складають чверть житлового фонду країни. Україна за 22 роки не спромоглася здійснити навіть пілотний проект щодо їх демонтажу. Хоча розмов на цю тему було достатньо.

   В Києві питання хрущовок серйозно підняли в 2000 р. Через чотири роки навіть визначили список районів під реконструкцію - Соцмістечко в Дніпровському, бульвар Дружби народів в Печерському, квартал між вулицями Лукашевича, Брюллова та Фурманова у Солом’янському районах. Також хотіли реконструювати хрущовки на Нивках, в Біличах, Південній Борщагівці, Старій Дарниці, ДВРЗ, Биківні, Русанівці, Воскресенці, Бортничах. Все було чудово, але … далі паперу справа не пішла. З того часу кожен рік влада годувала подібними обіцянками киян. А коли в 2008 р. грянула криза, потік обіцянок раптово висох, і тема хрущовок стала нікому не цікава.

   На щастя, зараз до неї повертаються. Між тим, суть питання за 13 років не змінилася. Як це зробити? За чий кошт? І що заважає організувати процес?

   Реконструкція хрущовок справа дороговартісна. Займатися окремо кожним будинком будівельним компаніям не має жодного сенсу. Потрібна довгострокова поквартальна реконструкція, розрахована на 10-15 років. При цьому виникає питання: що робити з мешканцями? Очевидно, що їх слід відселити. Спочатку до тимчасового житла, а потім наділити їх новими квадратними метрами взамін втрачених. Але в Києва сьогодні немає достатнього житлового маневреного фонду, який би міг їх прийняти. В цьому випадку можна застосувати так звану «хвильову» схему реконструкції. Спочатку будують так званий стартовий будинок, де мешканці отримують нові квартири. Після цього стара будівля зноситься, а на її місці зводиться нове житло з розрахунку, що прибутки від проданих квартир компенсують видатки. Мешканці сусідньої хрущовки отримують там житло, а їх панелька йде під знесення. І так далі, аж поки не будуть оновлені цілі квартали.

   Але така ідеальна картинка стане реальністю лише у випадку усунення ряду перепон. Інвестори нарікають на закон „Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду”. Згідно з ним, аби відселити хрущовку, потрібна згода усіх її мешканців. Питання більш ніж делікатне. Квартира – власність киянина, і він на законних підставах може відмовитись з неї виїжджати. З іншого боку, така вперта меншість псує життя більшості мешканців, які готові виселитись, щоб потім отримати нове житло. Можливо, варто встановити певний кворум, який буде приймати рішення про відселення – на рівні 70-80% мешканців. Але діяти слід без фанатизму, і намагатися знаходити до кожної родини індивідувальний підхід.

   Припустимо, мешканців хрущовки відселили. Звичайно в них виникає небезпідставний страх, що, наприклад, з Нивок їх переселять на Троєщину. Тут маємо традиційну недовіру людей до влади. Вгамувати її можна лише чіткими муніципальними гарантіями. Гарантіями про те, що киянин матиме право вибору – отримати житло в своєму мікрорайоні (районі), або квартиру трохи більшу за площею, але в більш віддаленому куточку Києва. Вибір – це свобода, і кияни мають почувати себе вільними в своєму праві обирати місце проживання.

   А ще вони повинні відчути, що міська влада на їхньому боці. Що вона пильно слідкує за діями забудовників. Що вона присікає махінації з нерухомістю, і не допустить якоїсь подоби чергової «Еліта-центру». У випадку невиконання зобов’язань, санкції до забудовників мають бути чіткі та жорсткі. Показавши підприємцям батіг, не треба забувати про пряник. Спрощення бюрократичних процедур, створення «єдиного вікна» для забудовника допоможе зацікавити інвесторів і залучити їх до процесу оновлення київського житла.

   На жаль, все це залишається лише добрими намірами. Ми топчемося на місці, тоді як потрібно стрімко рухатися вперед на шляху модернізації. І справа тут не тільки в Києві, чи у міській владі. Хрущовки – це проблема всієї держави, тому й вирішувати її слід спільно. Людям байдуже, хто відповідає за діряві труби, обшарпані під’їзди, дахи «а-ля решето». Вони хочуть отримати комфортні умови для життя, і мають на це повне право. Тому рано чи пізно (краще рано) в дію має вступити комплексна державна програма реконструкції хрущовок. Програма, під яку щорічно виділятиметься стовідсоткове фінансування. Ми вже прогавили час, коли все це коштувало б значно дешевше. Тепер доведеться переплачувати. Але це краще, ніж скласти руки і чекати повного краху. Ми зобов’язані діяти заради безпеки киян, та заради майбутнього нашого міста.

Схожі публікації на сайті "Ліски" можна знайти за тегом "ЖКГ".